Розділ 3 «Міст»

     Ларі завжди був самотній хоч і постійно був з сім'єю. Лежачи на дивані він все ще ловив флешбеки з гарячих позицій. Він знав що тепер він зламаний на все життя але він також знав що нормальна людина завжди ховає свої скелети в шафі. Такі глибокі роздуми перервали стукіт в двері, Ларі від неочікування впав на підлогу прикривши руками голову по рефлексу але він майже одразу отямився. Піднявшись він подивився по сторонам та пішов до двері, навіть не дивлячись в дверне вічко він відчинив двері, було його здивування коли він побачив перед собою Брюса, по його вигляду він був не дуже задоволений. Ларі все таки вирішив що мовчання тут недоречне.

— Пивіт... Заходь чи що... — він осторонився від дверей даючи йому дорогу. — Щось сталося чи як?

     Брюс мовчки подивися на нього заходячи до квартири. Він пішов до кухні неначе був у себе вдома, на наш час майже всі багато поверхівки мають однакове розпорядження всіх кімнат, тож це було дивно и не дивно в одночас. Він зачинив двері та зайшов на кухню де вже сидів за столом його друг та думав про щось тяжке.

— Брюс. Ти сам на себе не схожий. Що сталося? Ти б зараз просто так не сидів би. — Ларі було не дуже приємно дивитися на нього в такому стані, було таке відчуття начебто хтось вмер в він все пропустив.

— Ларі, пам'ятаєш мою Клару, я тобі про неї розповідав... — Ларі лише кивнув головою згадуючи посиділки в бліндажах за чашками гарячої води. — Ну тож... — Він раптом замовк.

— Ну кажи ти нарешті! — Ларі вже не витримував цієї напруги що навіть підійшов до нього ближче.

— Не вірна вона мені була... Коза. — насупився та відвернувся від Ларі. — Вона... Писала мені, як я зрозумів кожного дня. І в одночас жила та спала з іншим! Це взагалі з глузду з'їхати... — Він тяжко зітхнув. — Та ще й палила мої запаси цигарок...

     Хоч ти спочатку і не розумієш емоції людини, але навіть по тону можна зрозуміти що йому тяжко... Я не знаю що робити з ціми емоціями, мені завжди відчувалося що в кожній людині в середині є так зване коло яке в деякі моменти з рівного перетворюється в таке криве та зім'яте, хоч у Брюса було зрозуміло чому це, але я не розумію чому у мене на душі це коло починається прогинатися, я ніколи не відчував себе так паршиво від чиїхось слів... Хоч я завжди співстраждав людям але таке вперше.

— Брюсе, все буде га... — Не встиг він договорити як його перебили

— Ніхркна не буде добре! 

     Ларі тяжко зітхнув, він взяв його за рукав та почав піднімати.

— Пішли. Нам нема чого тут ловити.

     Відпустивши його чоловік одягнув свою кофту та просто мовчки пішов одягатися навіть не чекаючи його. Відкривши двері вони вийшли та пішли на вулицю, а там їх вже чекав перший сніг, хоча це було складно назвати снігом який падав та одразу танув на холодній почві. Сонце майже не світило та постійно ховалося за хмарами а на їх зап'ястях вже ще були видні тусклі ледь видні номера їх квартир якими вони ще тоді обмінялися. Було дивно йдти по вулиці з другом який вже ще носив комухляжний одяг... Від людей ми все ище ловили косі погляди, невже щось так сильно нас видає що ми були на фронті? На гарячих місцях та просто з зброєю в руках... Деякі люди нас вважали героями, але всіх героїв колись забувають... В деякі майже ні за що, якщо все так, чому вони самі не змогли зробити такий великий крок... Ніхто не знає, мабуть страх встає вище людини в такі моменти і я вважаю це нормальним. 

     Ми йшли, просто йшли, в деякі складні моменти є два вибори, виговорити все що в тебе на душі або ж просто побути на свіжому повітрі, що ми й обрали... Ніхто не хотів говорити про це, було відчуття наче ми обидва були там хоча я і гадки не маю які там подробиці були чи не були... Зупинилися ми на мосту на якому мало хто хотів ходити в мокру погоду, Ларі опершись на перила моста та подивився вниз майже не перевкртаючись поки Брюс просто дивився в перед та починав закурювати свою першу за довгий час сигарету.

— Тяжко... Тепер я не знаю куди йдти...

     Ларі розумів тяжкість його ситуації, залишити його самого буде погано, та і якщо запросити його жити до себе дружина сто відсотків буде проти...

— Не знаю як ти, але я зніму нам будинок.

— Нам? — Подивився на Ларі Брюс з легким здивуванням.

— Залишати тебе самого не буду, я сам був в такій ситуації... І це херня....

      Брюс мовчки кивнув та опустив погляд вниз викидаючи за територію моста свій бичок від сигарети.