Частина 5

“Кохано, в мене для тебе дещо є”, — з посмішкою та одною рукою за спиною, повернувся чоловік.

“Мені нічого не потрібно”, — жінка все стояла на своєму.

Тоді чоловік поставив перед нею ту фігурку, й сказав: “Це дрібничка, але нехай вона закладе перший крок до нашого примирення”.

“Перший крок буде лише тоді, коли ти викинеш з нашого дому, а в ідеалі й села, ту страшну дитину. Хто знає, може він зарізав свою справжню сім'ю, або втік з в'язниці. Краще поверни його туди, де ти й підібрав цього от”, — шипіла жінка.

Можливо чоловік й хотів розказати жінці про його історію, але почув в правому вусі скрип дверей: “Чому я лякаю вас ?” — запитав хлопчина. Цього разу його голос був куди бадьоріший, але все ще розгублений.

“Ми навіть твого імені не знаємо, а ти завалився сюди, й живеш тут другий день. Їси нашу їжу, й відібрав кімнату Рольфа”, — не розгубилася жінка, й вколола хлопця.

“Корінно, він нічого не відбирав ! Це я віддав йому кімнату, все одно ж Рольф невідомо коли повернеться”, — чоловік захищав хлопця.

“В тім і річ, що він може повернутися коли завгодно. Уяви його емоції, коли він побачить у своєму ліжку іншого хлопця. А що, якщо він подумає, що ми знайшли йому заміну ? Ти диви, він же ще й повна копія його”, — запитала жінка.

Поки чоловік мовчав, хлопчина вклинився в незручну паузу: “Мене звати Єрн. Я не хотів нікому завдати шкоди, й можу в будь-який момент піти звідси”.

“Залишайся на скільки потрібно, але не лізь до мене. І сховай свою моторошну рану, вона лякає не лише мене”.

Хлопець впав на коліна, й щиро дякував жінці: “Я буду вам допомагати по дому, й буду робити все, що скажете”.

“Хм”, — жінка задерла носа, відчувши свою маленьку перемогу.

У двері знову хтось постукав. Аурнія запросила Корінну на вечірню посиденьки. Жінка спершу вагалася, думала відмовитись від запрошення. Такий вечір з іншими жінками в неї не перший, але здавалося, що сьогодні її запрошують лише за для насмішок. Та її небажання туди йти, переважили два вагомих аргументи: пиво, що тут рідко затримується на довго, й не дешеве вино, яке Аурнія вицупила в Олафа ледве не за безцінок.

“Можна я вийду прогулятися селом ?” — запитав Єрн.

Фрід не думав що це хороша ідея, але тримати юнака в чотирьох стінах — ще гірше. Тому він кивнув головою, й хлопчина обережно переступив за поріг. Але жінка відразу зупинила хлопця: “Куди пішов ? Спершу поснідай”

Жінка поклала на стіл тарілку зі скибкою свіжого хліба, намазану маслом, з якимось листям і шматочком копченого м'яса. Хлопцю так сподобався цей перекус, що він довго облизував пальці, навіть коли смак з запахом зовсім зник.

Коли він ступив за поріг, його погляд косився на ліс, й тіні поміж дерев. Здавалося, ніби хтось ховається між соснами та вичікує лише моменту, щоб напасти. Лицар, що вбив сім'ю Єрна, видівся йому скрізь, не тільки в тінях дерев. Коли хлопчина заплющує очі, перед ним постає силует чудовиськ.

Це село було куди менше за рідне. Сюди рідко коли приходили незнайомці, тому на хлопчину всі косилися. Дехто вже чув про хлопчину, якого принесли з лісу, але дехто навіть не здогадується що за людина.

Єрн з інтересом розглядав будинки, їх подвір'я та млин з водяним колесом — подібне він бачив вперше. Озирнувшись по сторонах, він не помітив жодної фортеці. Хлопцю здавалося, що поряд кожного міста чи села повинна бути подібна споруда, але їх відсутність лише заспокоїло парубка.

Неподалік колодязя, Єрн зустрів чорного, як ніч кота, що полював на мишей. Там деінде, йому траплявся цей пухнастик, й часто з тілом своєї жертви в зубах. Хлопець встиг обійти все село і побувати біля кожної побудови: тут і ратуша, той же млин, будинки кожного з мешканців, ну й колодязь. Ледве не скрізь його переслідувала ця тінь з вусиками, гострими вухами, й мурчанням. Але коли Єрн підійшов до кота, й присів, щоб погладити того, хлопець схопився від болю за плече. По тілі пройшлася хвиля болю що ріже, епіцентром якої було плече. Кіт втік в один з будинків, від різкого припадку хлопця, від якого той ледве не впав на землю. 

“Гей, юначе, підійди !” — Єрна, із-за спини, позвав якийсь чоловік. Парубка спершу налякав незнайомий голос і було моторошно повернути голову — раптом там стоятиме той виродок в латах.

“Не лякайся так, я ж не якесь там чудовисько”, — знову пролунало із-за спини. Голос був спокійний, та тривога не покидала тіло, як і біль в плечі.

Єрн обернувся і побачив чоловіка, що спирався на тростину. Його коротке темне волосся й тоненькі вуса були охайно зачесані. Проте одяг уже добряче зносився: на сорочці подекуди виднілися латки з іншої тканини, акуратно пришиті на місці дірок. А от штани були в ще гіршому стані: одна колоша чи то відірвалася, чи то зовсім обтріпалася. Водночас сам одяг пахнув квітами й випромінював свіжість, ніби чоловік щойно виправ його, підсушив і вийшов на подвір’я. А взуття зовсім нове, без жодної пилинки, й потертості.

“Це ти той хлопчина, якому намагався допомогти Фрід ?” — запитав чоловік, сідаючи на лаву поряд.

“Так, я. А звідки ви про мене знаєте ?” — поцікавився юнак.

“Попри те, що про вас з Фрідом нещодавно гуділо все село, твій рятівник розпитував у мене, що робити з ранами. Він говорив, що в тебе є велика рана. Можна глянути ?” — запитав незнайомець.

Хлопчина здивувався, але скинув сорочку з плеча, оголивши його.

Чоловік сказав: “Не бійся, я лише гляну”, — і розв'язав ту намотану, білу тканину. В середині, від білого в ній залишилась лише назва; вбравши в себе кров, вона перетворилася скоріш на бордово-червону, брудну ганчірку. Поки незнайомець розв'язував вузол, Єрн стогнав від болю. Рана вже на той час почала потроху загоюватися, але від неї смерділо мертвою плоттю. Їдкий запах запам'ятався юнакові надовго — від цього смороду сльозились очі. Певне, до поранення попала якась зараза, і вона почала гноїтися — на тій же ж перев'язці, окрім слідів крові, чоловік виразно побачив жовті плями, як і на самій рані.