Частина 3

До хлопця в кімнату хтось постукав, й майже одразу проскрипіли двері.

Знову почувся цей чоловічий голос: “Я поклав тобі в тарілку почищене яблуко. Як захочеш, з'їси його”, — він поставив тарілку біля ліжка, й вийшов з кімнати, ще раз заскрипівши дверима.

Відчувши легенький аромат яблука, хлопець вже не міг боротися з відчуттям голодом, й разом з одним оком, витягнув і руку. Намацавши яблуко, він затягнув його до себе під ковдру.

Чоловік бачив це через вікно, і розлився в посмішці. Йому здавалося, ніби син повернувся, й готовий радувати батьків своїми новими, дитячими витівками.

Але буквально трішки відвівши погляд від вікна, чоловік побачив свою жінку, що поралася у своєму квітнику. Робота в саду завжди приносило їй задоволення, та зараз жінка була на себе не схожою. Вона нахмурила брови, щільно стискала губи, опустивши їх кутики, й незадоволено сопіла під ніс.

Корінна не могла повернутися в будинок, й лише гасила свою образу на чоловіка, в поранні з садом. Риба у відрі продовжувала вже неохоче плескатися.

“Ти будеш робити щось з цієї риби ?” — чоловік показав в сторону ґанку, на якому залишилося відро.

Жінка лише махнула рукою, вперши носа в зелені стебла рослин.

“Я теж сумую за Гретою. Але вона була звичайною вівцею, а зараз в нас будинку лежить хлопчик якому потрібна допомога”, — сказав чоловік, й сам заніс відро з рибою до будинку.

Фрід приніс із-за хати два оберемки дров. Їх поклав недалеко від викладеної з каменів пічки, й спершу вигріб золу з минулого разу. З блідо блакитного мішечка, перев'язаного прядивом, чоловік дістав сухий мох й запхав його не глибоко, в тріски та гілки. На печі лежали кресало та кремінь. Вдаривши по них кілька разів над засушеним мохом, полум'я почало тліти, потроху розгораючись у вогнище.

Комин що був, що його не було, в будинку стояв міцний запах диму, й він починав потроху збиратись попід стелею. Навіть відкриті двері та вікна не кардинально змінювали ситуацію. Лише двері в кімнату хлопця були щільно зачинені, та й там, ледве чутний, але був запах диму.

Чоловік з жінкою звикли готувати в таких умовах, й подібну піч, та без диму, вони бачили лише в столиці.

Взявши до рук ледве гострий ніж, Фрід приймався чистити рибу. Неохайними шматками, але в нього вийшло очистити всі рибини.

Чоловік порухав жар на печі, й пішов до колодязя, набрати свіжої води. Він залив половину казана водою, й кинув туди рибу. Обшукавши половину будинку, чоловік знайшов кілька картоплин й морквину. Фрід просто не морочився, й змив з овочів землю, і накришив це все в уже киплячу воду. Але пшоно й цибулину, чоловікові ніяк не вдавалося знайти.

Він вийшов до жінки, що досі поралася в саду: “А де в нас лежить пшоно і цибуля ?”

Жінка незадоволено підвелася, фиркнула, й пішла до будинку. Коли чоловік зайшов слід за нею, на столі вже стояв цілий мішок з пшоном та дві цибулини.

Жінка не затрималася в будинку надовго, й навіть не дорікнула за страву, що виходить у чоловіка.

Він засипав пів мішечка пшона, й почищену цибулину до казана. Наостанок, Фрід вмочив в суп розжарений вуглець, щоб надати особливий запах вогнища.

Чоловік відсунув казан трохи далі від вогню, й прийнявся розливати страву по тарілках. Запах рибного супу розлетівся всією хатою. Навіть в кімнаті, де зараз лежав поранений хлопець, ніс незнайомця пестив аромат.

На столі чекало три тарілки, повні гарячого супу, з дерев'яними ложками та по шматку хліба. Залишалось лише зібрати всіх за столом, що було складніше, аніж приготувати страву.

В кімнату до хлопця зайшов чоловік. Почувши скрип, парубок відразу відвернувся від дверей. Фрід спершу забрав недогризок яблука, а потім повернувся, й сів на ріг ліжка: “Йдемо, поїси супу. Навряд ти наївся тим яблуком, синку”.

Хлопець перевернувся, й вперше побачив лице чоловіка. Від нього не виходило ніякої агресії. Особливо сильно парубку запам'ятався його запах: дим, в перемішку з рибою та цибулею.

Юнак не відчув з боку чоловіка жодної агресії, тому мовчки кивнув головою, і підвівся з ліжка. Від болю, в нього зігнулися коліна та спина, наче в старої бабуся. Чоловік підхопив його за ліву руку, й довів до столу.

В пошуках жінки, чоловік вийшов на вулицю, й побачив її на лаві, під вікном кухні. Вона сиділа й дивилася в бік лісу.

“Йдемо їсти, люба”, — говорив чоловік.

Жінка не довго впиралась, особливо як загурчав її живіт.

За столом, чоловік спокійно смакував супом, дивуючись, що в нього вийшла їстівна страва, хоч і солі бракувало. Жінка корида чоловіка, що в усі немає солі, час від часу фиркаючи: “Отож прісний суп”. А хлопець вплітав за обидві щоки гарячу страву, обпікаючи рота.

Поки жінка не дорікала чоловіка, вона встигала пропалювати поглядом хлопця. Хлопець інколи поглядав з під лоба на неї, і лякаючись опускав очі в тарілку. В її погляді читалася агресія, образа, й чомусь сум.

“Це над тобою так приведи познущалися ?” — прямо запитала жінка.

“Н…” — хотів сказати щось хлопчина, але в нього не вийшло. Він кашлянув та ковтнув слину: “Ні, я не зустрічав привидів”, — тихо сказав юнак, хриплим голосом.

“Так тебе ж знайшли ледве не в старому лісі. Чи не так ?” — жінка покосилася на чоловіка.

Хлопець відклав ложку, й сказав: “Я пам'ятаю лише те, що втікав від лицаря, що вбив всю мою сім'ю”.

По його щоках почали струмками стікати сльози. Та в лиці той зовсім не змінився, ніби лише його очі показують справжні емоції.

“Не хвилюйся, ти в безпеці”, — заспокоїв чоловік парубка, поклавши йому руку на здорове плече.

“Він то в безпеці”, — жінка підвелася із-за столу. Вона скинула у відро весь свій брудний посуд. Та їй не було зручно залишатися в кухні, тому навіть не помивши його, вона повернулася  на лавку.

“Не зважай. Ми теж пережили багато складнощів”, — мовив чоловік.

“Що сталося ?” — запитав хлопчина, тим же ослабленим голосом.