Частина 2

Юнак продовжував лежати без свідомості.

Чоловік вийшов на вулицю. Він хвилювався за життя малого, хоч і зовсім не знав його. На вулиці фермер побачив дружину, яка поверталася додому з вудкою та повним кошиком риби. Дружину потрібно було налаштувати на те, що їх єдина вівця дала дуба, а в будинку лежить напівмертвий хлопчина. За час, коли чоловік шукав вівцю, він і тоді не знав з якого боку почати розмову, якщо не знайде худобу. І раптом, на його голову впало ще одне, що буде складно пояснити.

Чоловік хотів ще відстрочити цей момент, і вийшов їй на зустріч. Корінна одразу почала щось підозрювати. Вельми незвично той перебирав ногами. А дві руки, що весь час тримали його спину, теліпалися попереду. Його видавала лише та ж крива спина, разом зі зморшками.

“Що ти накоїв, пропаще ?” — косо глянула жінка.

Вона поставила на землю дерев'яне відро заповнене рибою, щоб звільненою рукою поправити хустку. З-під зав’язаної тканини виглядало кілька посивілих волосин.

Та чоловік звідкись дістав яскраво синю квітку. Заховав волосся дружини назад до хустинки, і встромив під неї стебло рослини.

Її щоки ледь-ледь почервонілих від неочікуваності: “Чому ти себе так дивно поводиш, милий. Невже прийшов лист від Рольфу ?” — обнадійливо запитала жінка.

“На жаль ні”, — опустив він погляд. Жінку це ж ще більше спантеличило. Подібного чоловіка, щоб той дарував їй квіти, і так тендітно пестив, вона не пам'ятала з часів, як їх син ще був дома. Навіть до народження Рольфу, в їх житті переважала лише сільська рутина.

“Ти маєш рацію, — Говорив чоловік, не підводячи очей: — Дещо дійсно трапилося. Нашу вівцю загризли вовки”.

Ледве помітно, але в жінки звузилися зіниці, а ноги підкосилися. Вона сперлася на вудку, яка під її вагою зігнулася півмісяцем.

Чоловік хотів її підтримати, та жінка сама схопила його однією рукою за груди й прохрипіла: “Ти справді, "пропаще", Фріде”.

Вони довго збирали карбованці на першу власну худобу. За нею вирушили аж до столиці, щоб за накопичені кошти придбати омріяну тварину. Це була їхня перша подорож так далеко, ще й у місто, де живе сам Його Величність. І після цієї ризикованої поїздки, через пів королівства, пара знову осіла у своєму селі.

Вівцю вони ростили неначе власну дитину. Їй навіть дали ім'я: Грета. Чи то із-за імені, чи із-за зниклого сина, але вівця стала справжнім членом їхньої родини.

Жінка відпустила чоловіка. Її ноги не витримали, і та впала на коліна: “Де вона ?”

“Неподалік старого лісу”, — мовив чоловік, винно опустивши голову.

“Чому ж ти не вгледів її, а ?” — підвелася жінка, та навіть не дивилася чоловіку в очі.

Горе фермер не міг нічого сказати, бо в горлі застряг гіркий ком.

Жінка просто підняла відро з рибою, й пішла до будинку. На ліжку їх сина, під його ковдрою, без свідомості лежав її Рольф. Він майже й не змінився за три роки на варті. Вона присіла на край ліжку, щоб не розбудити сина, після його напевне затяжної дороги.

Сильна жінка вже не могла стримувати сльози, хоча й тих встигло проскочити лише дві.

Вона обережно відтягнула ковдру, щоб краще роздивитися обличчя сина, та показалось його поранене плече.

“Матінки !” — вилетіло з вуст жінки.

“Це не Рольф”, — до будинку зайшов її чоловік.

Страх за сина змінився спантеличенням. Й дійсно, придивившись до лиця хлопчини, жінка помітила, що колір волосся трішки відрізняється, разом з формою носа й губ.

“Матінко. Як же я могла переплутати ось це зі своїм сином !” — проголосивши, жінка вибігла з будинку.

Від гучного крику чоловік із сусіднього будинку вийшов на подвір’я, щоб подивитися, що тут коїться. З його погляду було видно лише пару, яка про щось сперечалася. “Вперше бачу, щоб ці двоє так сварилися,” — пробурмотів він собі під ніс. Іноді навіть можна було розібрати окремі їхні фрази. Чоловік зрозумів, що розмова стосується того хлопчини, якого старий сьогодні привів до села. Він бачив, як той, ледве волочачи ногами, ніс тіло на спині, коли дивився через кухонне вікно.

Сусід уже замислювався, чи не втрутитися в їхню сварку, але його молода жінка покликала до хати. Не вагаючись ані секунди, він залишив подвір’я, забувши про пару, яка, здавалося, от-от почне битися.

Через суперечку пари, прокинувся хлопець. Жінка не одразу помітила це, оскільки стояла спиною до нього. Але коли його стогін від болю, прорвався між їх криками, вони затихли й обернулись на парубка. 

Хлопець вже підвівся. Він не розумів де знаходиться, і чи живий взагалі. Хоча про дійсність того, що відбувається, свідчив біль що ріже. Кожен, навіть найдрібніший рух м'язом, гасив у очах світло.

Зараз ковдра вкривала лише його ноги, а подряпане тіло втілювало в жінку страх:

“Де ти знайшов це чудовисько ?” — не відриваючи від хлопця погляд, прошепотіла вона.

“Поряд старого лісу, неподалік тіла нашої кози”, — мовив чоловік.

“Може це її загризли зовсім і не вовки”, — жінка повернула голову до чоловіка, але все ще не відводячи очей від хлопця.

І дійсно, зараз цей парубок, що зайняв ліжко їх сину, був схожий скоріше до чудовиська, а ніж до людини. Чоловік помив його мокрим рушником, одразу як приніс його додому, знявши шар бруду. Вже тоді він бачив ці подразнення, тому не надав великої уваги, коли щойно знову їх побачив. Але навіть чоловіка збила з пантелику велика рана на плечі. У хлопчини залишиться згадка про неї на все подальше життя.

Жінка повернулася на чоловіка, й пошепки гаркнула: “Поверни його до лісу, звідки він і виліз”.

Чоловік ніколи не заперечував дружині, але зараз йому здавалося, що це кепська ідея. “Він житиме з нами, поки не одужає”, — затвердив чоловік.

Розгнівана жінка вийшла з будинку й гаркнула дверима. Хлопчина сховався під ковдру й затремтів від страху.

Чоловік не міг зрозуміти, чому його дружина така безжальна; він ніколи не бачив її такою. Невже, смерть Грети її так зажурила ?