Розділ ІІ - Мишоловка

  Старий кінь Фрейда, якого він звав Схід був уже не придатним для їзди на такі довгі дистанції, але для такого моменту і такий підійде. Сідло було поношене, пряжка старою, а чоботи зі спицями рвалися. Нове коштувало б до 300 монет все разом. Фрейд закріпив сідло міцно, пряжки запхав в зуби вороного коня і натягнув чоботи зо спицями на ноги, ледь не відірвавши підошву. Сара уже стояла коло дверей. Він свиснув і хутко вистрибнув на коня і почав мотати круги, щоб кінь звик. Його хода була повільною, але куди спішити. 

 - Сара, ходімо! - кликнув він їй і коли вона підійшла, посадив на коня.

  Дорога обіцяла бути спекотною і довгою. Він налив цілу флягу води, яку ще зміг набрати в колодязі. Вона була трішки з піском, але спрагу втомити підійде. Вони їхали повільно. Копита коня відбивалися в піску на глибокій глибині. Вітер дув прямо в обличчя. Сара трималася за Фрейда міцно, щоб не впасти, бо кінь дуже хитався від старості. Вже виїхавши на пагорб вони побачили як місто пливе на палких пісках від жари сонячного проміння. Сара попросила у Фрейда води. Він витяг флягу і дав їй. Вона попила і почала кашляти, бо пісок, що був в воді потрапив до гортані. 

 - Нічого, це не смертельно. Смертельно зовсім не пити.

  Уже через пів години їзди вони опинилися біля старої вивіски, що вказувала точну відстань з цього місця до міста. Відстань була ще чотири кілометри. Кінь уже спітнів, бо настільки було спекотно. Сара, що сиділа позаду Фрейда ледь не падала, та він старався її притримати. До міста уже було не далеко, але дорога дійсно втомлювала.

  За ними прив'язався хвіст. Позаду них тайкома, через пагорби боком пробиралися розбійники. Джері Куля, таке у нього було прізвисько через його діяльність і швидкість, пильно слідкував за ними. Він уже від самого ранчо знав, що дівчинка у нього. Старий добре її захищав, бо не був дурнем у цій справі і знав, що вони повернуться. Його посіпаки, Джо Бите око і Кривий Том були разом з ним. Вони обидва завжди дуже сперечалися. Один був худішим, другий більш-менш повнішим, але Джері завжди ставив себе на перше місце, бо ніхто не міг спорити з ним довго. Він як куля швидко вбивав і швидко втікав. Тому його прізвисько було таким. Джо отримав таке прізвисько через своє праве око, що було вставним. Все, коли він хитав головою, око, через ненадійність закріплення рухалося і стояло завжди криво. Том ж був кривим через тонкість. Він мало їв, у нього було видно ребра, тому він був кульгавий на одну ногу і руку. Це був ніби свого роду параліч, але не сильний, бо рухатися він міг, але не довго, тому часто їздив верхи. Вони зібралися йти з ними до міста, щоб там якимось чином викрасти дівчинку, а Фрейда прибити, чи навіть довести до летального результату. Їм не був цікавий він, а Сара, бо вона була навісом золота. За неї дали б багато грошей. За молоде, юне і гарне тіло. Як казав Джері, вона б стала гарною втіхою для дорослих чоловіків.

 - Джері, а Джо всю воду випив - Джері в злості схопив флягу і кинув об голову Джо

 - Ідіоти, цього мало хватити аж до кінця дороги.

 - Пробач - сказав Джо - Я просто пити хотів.

 - Ааа, ти просто пити хотів - ніби мило, але з повнотою неповаги сказав це Джері - А я просто перерізати тобі горлянку захотів, щоб просто отримати за дівку більше грошей - він витяг великого ножа і приклав до горла Джо. Том аж злякався і вже пошкодував, що зрадив друга. Думав, що все.

 - Джері, може не треба? - злякався Джо, але відійшов подалі, бо боявся, що ніж і до нього прилетить. Джері потроху почав заспокоюватися. Його злість іноді виходила з контролю, але коли вона переходила межу, втекти не міг ніхто.

 - Вибач брате, я переборщив.

 - Дякую, Джері - вони знову продовжили йти повільно за Фрейдом і Сарою, без води і їжі, але планували все ж зловити їх, чого б це їм не коштувало.

  Фрейд і Сара уже були в місті. Під самим в'їздом сидів жебрак, що тримав капелюх і просив кинути йому пару монет. Він був у рваних штанах і сорочці, без взуття і весь брудний. У капелюху його було досить мало монет, бо тут ніхто одне одному на виручку не приходив. Заїхавши у саме місто Фрейд одразу звернув увагу на людей і сказав до Сари.

 - Глянь на них. Кожен з вигляду ніби невинна вівця, але це лиш маски - він показував на всіх і навіть на того жебрака.

 - Чому? Вони тобі щось зробили? 

 -  Мені ні. Це зовсім ні до чого. Вони ховають за масками справжнє обличчя.

 - Яке?

 - Обличчя побитих і замучених життям людей. З вигляду ніби живуть, все їм добре, але в душі вони поранені цим всім. Законами і правилами

 - Тому ти живеш на ранчо, оподаль від людей в масках? - з його дозволу вона зверталася до нього на "ти".

 - Так. Я боюся людей. Взяти он того жебрака.

 - А він до чого. Звичайний бідолаха - коли Фрейд сказав обернутися, вона побачила, що він уже стояв на ногах і ховаючись вдягався у звичайний одяг, а його жебрацтво було лиш для заробітку. Сара розчарувалася в своєму уявленні про людей. Вона глибоко помилялася.

 - Тепер розумієш?

 - Розумію.

  Вони уже були в центрі міста де стояла бетонна статуя, збудована меру цього міста, на яку часто гадили птахи.

 - Дивися Саро, навіть птахи розуміють, що треба робити з такими людьми - Сара лиш посміялася, але нічого не говорила. У неї були підозри, що Фрейд не просто так не любить всіх і все. На це є особлива причина і вона для нього не легкий тягар.