Розділ ІV - Погляди

Він сидів під столом і відчував, що через мить його вб’ють. Алекс ходив по будинку і шукав його, але не міг знайти. Так важко глянути під стіл і вбити мене – думав Лукас? Лукас краєм ока побачив, що Томас хотів тайкома вдарити Алекса, але відчув, що це погана ідея і наказав йому вийти з будинку, та той не став його слухати. Томас підходив все ближче і ближче до нього. Алекс зупинився, Томас також. 

- Цікаво, чи варто ризикувати своїм життям, заради цієї гадини? – сказав Алекс.

Томас збентежено встав стовпом і не ворушився, але щось йому підказувало, що потрібно або діяти, або тікати. Алекс обернувся в ту мить, коли Томас цього навіть не підозрював і вистрілив у нього. Томас упав на землю і почав корчитися від болі. Всі ці постріли і бійки чула Сара, що ховала дітей у підвалі, тай сама там з ними посіла. Вона вирішила вилізти, би поглянути, чи живі вони всі. Лукас ж сидів під столом і не ворушився, він знав, що якщо вилізе, то Алекс його миттєво вб’є. Але він більше зараз переживав за те, що його брат б так не вчинив. Не став би ховатися під столом і не боявся б поглянути в очі смерті. Раптом він побачив, що кришка підвалу відкривається і вилазить Сара, тримаючи ножа в руці. Він махав їй, щоб вона залізла назад, але та не бачила його, тому й продовжувала робити своє. Вона уже була готова вдарити його ножем в спину, поки той грався з Томасом, завдаючи йому ще більше болю. Але старання були марними. Алекс почув кроки позаду себе і вдарив її по обличчі. Ніж випав, а Сара впала на землю непритомна, коли вдарилася головою об стілець. 

- Саро! – кринкув Лукас з-під столу, а тоді виліз, підвівся і побачив, що перед його обличчям виблискує дуло револьвера. 

Шалений Алекс повстав перед ним вдруге. Він згадував той момент, коли вперше зустрів його і побачив в його очах свою смерть. Він не міг не боятися його. Алекс відчував те як у Лукаса тремтять коліна від одної думки про нього. Руки його оніміли і ковтати слину було важко. Лукас уже відчув як куля пробиває йому голову. Він дивився сумними очима на Сару, що лежала непритомна і хотів підняти її, але не міг, бо перед ним стояв великий вибір, або загинути самому, не врятувавши нікого, або врятувати їх, але все одно загинути. Тут неможливо було обрати вірний шлях. 

- Я гадав, що ти розумніший, засланцю – промовляв Алекс до нього – Не зміг вбити людину, то який ти солдат після цього?

- Я не позбавлю життя простої матері двох дітей і дружини одного чоловіка, бо того хочеш ти.

- Але ти ж тоді загинеш сам. Я ж бачу, що ти мене боїшся, Лукасе – справді, Лукас тремтів, стоячи перед ним. Він відчував себе героєм лише на словах, але насправді боявся найбільше за себе.

- Так, я боюся тебе, але не буду виконувати те, що ти скажеш.

Їхні погляди зійшлися. Добро проти зла почало виступати в думках. Алекс уже хотів пустити кулю в лоб Лукаса, але той стояв непорушно. Невже у ньому прокинувся герой? Ні, він просто дуже сильно боявся, настільки, що не міг навіть кроку дати. Але дивлячись на Сару, що лежала непритомна, та ледь дихала, то в ньому прокидалася совість. Алекс так хотів пустити кулю йому в голову, щоб він побачив, щоб відчув як це, коли тобі твій череп пробиває металевий маленький предмет. Томас, що стояв у кутку, та тримався за поранений бік, хотів вихопити пістолет з його рук, та страшна біль не давала навіть поворушитися. Діти потайки виглядали з кришки підвалу, а він їм показував, щоб заховалися назад. 

- Не хочеш сказати прощальне слово, засланець? – запитав Алекс.

Лукас ще раз поглянув йому в вічі таким нещасним, але доволі гордим поглядом і побачив себе в мокрих очах Шаленого. Він побачив, що він схожий на ту людину, яка була йому рідніша за все. Він схожий на свого брата. Не враховуючи відсутність одного ока, та худорлявості, він був таким ж по віку і вигляду. Старий, бородатий дідуган, який ще щось може. Він не став боятися і сказав до того, хто лякав його ввесь цей час.

- Стріляй! – Алекс розізлився. Він так хотів вистрілити в голову, що руки чесалися. Він побачив, що Лукас перший, хто не побоявся його і не почав молити про жалість. Він не встав перед ним на коліна і не кричав, щоб його не вбивали, а сам, добровільно викликав свою смерть, щоб забрала його. Це і взбісило Алекса, що той почав хитати руками і кричати.

- Будь ти проклятий, брат вбивці! – пролунав постріл. У будинку замовкло все. Навіть щурі не лазили. Лукас з криком упав на землю і почав триматися за праву ногу. 

- Аааай, боляче! – кричав він.

Алекс тримав револьвер в руці, а з дула повільно виходив димок. Він дивився на нього очима самого диявола. Він так хотів вбити його, він не хотів починати з Томаса, Сари, чи дітей, а саме з нього, бо він не виконав того, що мав. Але Лукас, що від болі корчився на землі, залишаючи за собою калюжу крові, не припиняв його дражнити і казати, що він його не боїться. 

Алекс завмер. Він вже не відчував себе таким лячним і хоробрим. Від сміливості Лукаса, який підіймався на ноги, у нього по шкірі пробігали мурашки. Він взбісився ще дужче і уже націлив револьвер на його груди, але Томас встиг налетіти на нього і постріл пішов повз. Алекс упав на землю, а Томас наступив йому на руку ногою і почав бити кулаком по обличчі. Поки кров хлестала на його кулаках, Алекс лише реготав і дивився на його злість і неміч. Тоді він вдарив його ногою так, що той опинився в тому ж куті, де і був. 

- Здохни, падлюка! – але Сара, яка підвелася на ноги, зупинила Алекса.

- Не смій чіпати його! – її погляд був строгим і зворушливим. Виглядало це так, що вона зараз сама накинеться на Алекса і розірве його на мілкі шматки.