Розділ ІІ - Убивця

Зайшовши на поріг міста, Лукас одразу відчув себе як не у своїй тарілці. Все було доволі відомим, але не рідним. Місто завжди викликало у нього страх. Людей зібралося досить багато і всі воно жадали одного – скинути владу. Дикий захід став по істині диким. Лукас бачив усі страхіття цього світу. Дикий захід – це зовсім інший вимір. Вимір злочинності і криміналу, убивства і гордині, змішаною з алкоголем, казино і еротикою. Коло нічних барів валялися сп’янілі тіла людей, на деяких навіть лежали повії. Біля площі, навколо шибениці зібралося багато жінок і дітей, та чоловіків разом з ними. Лукас добре бачив, що вони роблять, але не придавав цьому високого значення, адже йому було байдуже на все це. 

Але Сара була не такою. Вона випромінювала щирий жаль і скорботу вже не над мертвим, а ще живим, якого лише ведуть на страту. Хоч була вона жінкою загартованою, але саме її морально мертве обличчя після смерті Фрейда показувало свою жорстокість. Як мати, вона була готова перегризти горла за свїх дітей, а взнавши, що саме вона, дванадцятирічною дівчинкою, застрелила розбійника, то Лукас нічого навіть не смів говорити зайвого. Ще сам кулю отримає. 

Вона дивилася на площу і бачила як чоловіка, що був ще годину тому при владі, ховався від людей, щоб вижити, був приведений на шибеницю. Двоє бугаїв взяло його за руки і почали розтягувати, а крайній, що був з ним поряд, бив його у живіт, поки той не почав плюватися тим, що їв годину тому. Було чути, як від побоїв по дерев’яній підлозі стукотять зуби. Його крик був уже не тим, що кликав, а тим, що благав – убийте мене!!!

- Ти скотино така, морив нас усіх голодом, а сам напихався вдосталь! – говорив той, що бив його – Моя дитина померла через вас! Через дурну владу! 

- Не морив я вас голодом – говорив він крізь силу, плюючи кров’ю – Не морив! Це наказ був, а не моя власна воля!

Але чоловік не зупинявся і бив його по обличчі і не давав йому дихнути спокійно. Він насолоджувався тим, як він страждає. Тут він закінчив свої тортури і підняв його і показав збите лице людям і викрикнув, щоб бачили усі, і навіть ті, що ховаються оподаль, не надіючись на те, що їх знайдуть. Моляться Богу, адже повірили в нього лише тепер.

- Ось!!! Ось де ваша влада!!! – кричав він і тримав його за горло – Бійтеся нас іроди, бо влада буде скинена!!! Ми не дамося, ми самі собі влада!!!

Бачачи це, Сара просто вмивалася горем і сльозами. Їй було так соромно за край де вона жила. Лише одне те ранчо давало їй можливість спокіно жити. Не приходили навіть ті, що мали б забрати будинок, бо має він свого спадкоємця. Лукас стояв поряд і частково оглядався назад, чи немає поблизу Шаленого. Його страх смерті не був таким сильним навіть на сорока роках плавання і перебування в засланні. Тут він повноцінно бачив свою смерть. 

Почулися гучні крики і верески жінок. Діти почали кидати овочі на площу. На шию чоловіка, збитого і зраненого надягли петлю і вже готові були відчинити люк. Та кати не спиняться, поки не вб’ють жертву морально. Він витяг пістолет і почав прострілювати йому ноги, а тоді відкрив люк і бачив як він конає від болю. Не маючи чим дихнути, він помер на сороковій секунді, на останні секунді його життя.  

Сара дивилася на це і гірко заходилася в сльози. Їй здавалося, що все це було зовсім непотрібно, і це так. Лукас ж не відчував до цього чоловіка нічого жалісного, адже довгі роки в засланні зробили своє. Вони зробили його таким чоловіком, який не відчував болі і жалю до такого, адже там на кожній секунді підстерігала куля в голові. Проте страх до смерті у нього зостався, як у звичайної людини. Він все думав як йому тайкома від усіх вбити її. Це зараз крутилося у нього в голові. Він не міг нормально пройти кроку, щоб не обернутися і не подивитися, чи не стежить за ним десь Шалений. Він боявся його, бо бачив у ньому свою смерть. Сидячи за тим каменем, він випадково узрів те, як він без всякого вагання убиває простого, невинного чоловіка. Так у нього з’явилося відчуття того, що саме він його вб’є, якщо той не зробить так, як він наказав. 

Лукас повільно дістав ніж з піхви, та уже був готовий вдарити Сару у спину. Але він не хотів робити це при натовпі, тому відвів її в провулок, кажучи, що там є кіоск з продуктами. Коли Сара почала розуміти, що це зовсім ніякий не шлях куди треба, а пастка. Лукас встав перед нею і дивився сумними очима.

- Лукасе, ви чого? – вона перелякано відходила назад, поки не вперлася в стіну – Для чого ви це робите? – і почала плакати. 

Лукас тримав ножа міцно в руці і не відпускав. Йому здавалося, що він не правильно робить і бачив, що у неї діти, чоловік, ранчо, але все це не могло його розбудити. Страх переповнював його. Він стиснув зуби і промовив до Сари.

- Пробач мене, будь ласка – і почав повільно підходити до неї.

Сара хотіла втекти і спробувала пробігти під ним, але він схопив її за руку і замахнувся ножем. Вона ж у страху і болі крикнула до нього.

- Не треба, благаю!!!

- Пробач мене! Прошу, пробач! – кричав він, але уже готовим вдарити її в спину, він почув її майже останнє слово.

- Фрейд би не вчинив так!

Все замовкло. Перед Лукасом повстала тривога і стид охопив його горло. Він не міг спокійно дихнути, бо ком в горлянці перекрив усе. Його тіло мліло на очах. Простий дівочий крик, але які слова були сказані. Частково Лукас почав забувати, що у нього ще був брат. Він поринув у спогади, а ніж з його руки упав на землю. Сара побачила, що він зупинився і вибігла з його лап, та встала оподаль і запитала.