Як звечоріло на старовинних київських вулицях, як останні промені сонця розлилися затишним світлом по небу, вийшла на вулицю красива пара. Анна і Даня товаришували по роботі. Вона – талановита практична журналістка, він – креативний відсторонений від матеріальних питань життя режисер. Але коли Анна зустріла Даню, усе її практичне ставлення до життя перетворилося в романтичне сприйняття реальності, а Даня почав замислюватися над тим, як облаштувати їх спільний побут. І з двох протилежностей вийшло молоде красиве кохання. І цей захід сонця над київськими таємничими горами підказував їх серцям, що удвох можна відправитися на пошук пригод. А пригоди – це справа неабияка, встояти може хіба що той, хто не закоханий. Та це історія зовсім не про наших героїв.
Вона знала, що саме такий відтінок голосу зможе зробити що завгодно з її коханим, і тому не змогла подолати спокусу затягнути Даню на старовинне кладовище монахів під темрявою ночі, що плавно наступала на місто.
Даня, взагалі-то, знав ті гори як свої рідні ще за часів, коли вони з друзями-неформалами облазили їх за усіма маршрутами. Але що ж він міг вдіяти, коли його просила кохана дівчина. Даня вже вивчив жагу Анни до різноманітних таємниць, які самі ніби жадають відкриття. Навіть у роботі вона завжди намагалася докопатися до суті і жадібно у всьому розбиралася сама. А допомагав у цьому коханий.
Зітхнувши, Даня пішов за бадьорою Анною. Цього разу в нього на серці було неспокійно, наче щось мало статися. Може, це недомонтований матеріал на роботі не давав розслабитися? Ті хлопець знав, що з такою журналісткою, як Анна, вони усе вирішать разом, і в ефір вийде те, що неодмінно будуть дивитись.
Даня з Анною пролазили хащами київської Замкової гори дві години, зупиняючись біля старовинних склепів із готичними оздобленнями. Усі зупинки біли присвячені гострим почуттям і палким поцілункам, що неодмінно ставали їх наслідками. Але ніяких привидів монахів, або висохлих кісток вони не помітили.
А сонце вже сіло. І Даня з Анною спустилися з Замкової київської гори крутими залізними сходами. Вони вирішили просто пройтися Андріївським узвозом вгору, можливо, зайти до якогось закладу, а може, присісти біля пам’ятника письменникові Михайлу Булгакову. Але саме там вільних місць біля письменника не виявилося. Адже місце було зайнято компанією молодих людей, двох хлопців та дівчини. Вони гучно сміялися і намагалися відкрити пляшку виноградного соку. Пям’ятник письменникові мовчки спостерігав за молодецькою жагою повеселитися.
Даня з Анною підійшли до компанії. Хлопець, що правди таїти, любив повихвалятися своїми талантами.
Даня спробував застосувати свій неймовірний метод, та він чомусь не спрацьовував. Молоді люди затамували подих в очікуванні.
І немов би під акорди тиші з хащі під Замковою горою вийшла жінка із довгим білим курчявим волоссям. Постать спочатку ніхто не помітив, потім молоді люди подумали, що це просто якась жителька Андріївського узвозу занадто пізно поверталася додому після посиденьок з подругами. Але жінка підійшла до компанії.
Анна вийшла уперед і сміливо встала перед жінкою. Інші молоді люди від подиву і жаху не могли промовити й слова.
Жінка розвернулась і зникла в хащах під горою. Молоді люди переглянулися між собою, хтось мовчав, а хтось продовжував дивитися на зарослі, де зникла і тінь гості. Тишу порушив Даня, який не здавався у своїх намірах відкрити пляшку і повеселити компанію.
Даня спробував відкрити пляшку, та вона тріснула, і його рука була поранена. Кров залила усю руку хлопця. Анна скрикнула.
Компанія вирушила на запрошення. Вдома в хлопця вони дали тяму рані, а ще усі перезнайомилися ближче.