Обличчя в рамі

Іван замовк. Його дихання, що раніше було переривчастим, нарешті стало глибшим. Погляд його мимоволі впав на дзеркало. Маркіян узяв уже склеєну раму — світлу зовні, інкрустовану чорним дубом всередині — і обережно, міліметр до міліметра, наклав її на дзеркальне скло. Предмет миттєво змінився. Дзеркало набуло неймовірної глибини, воно перестало бути просто пласким побутовим предметом, перетворившись на портал, на магічне вікно в іншу реальність.

— Ви шукаєте в собі ворога, Іване, бо ви досі за звичкою плутаєте свою сутність із тими жахливими обставинами, в яких вам довелося бути. Ви помилково думаєте, що та темрява, яку ви побачили, — це і є Ви. Але Ви — це не темрява. Ви — це той, хто ЦЕ БАЧИТЬ і не боїться називати речі своїми іменами. Ви — свідок своєї власної сили.

Маркіян розгорнув дзеркало так, щоб Іван вперше за довгий час побачив своє відображення не як уривок, а як ціле — в обрамленні чорного мореного дуба та білосніжного ясена.

— Дивіться не відвертаючись. Це наказ вашого власного духу. Бачите? Чорна внутрішня смуга рами не робить дзеркало похмурим. Вона підкреслює світло і глибину ваших очей. Без цієї тіні ваше обличчя в білому світі було б просто розмитою плямою. Ваша агресія — це ваша нереалізована сила захисту життя. Ваш страх — це ваша величезна любов до цього світу, яка просто наразі не знає, де знайти спокійний куток. Прийміть свою тінь, Іване. Перестаньте її виганяти, наче біса, а натомість дайте їй законне місце. Скажіть їй: "Я тебе бачу. Я тебе знаю. Ти — невіддільна частина моєї історії. Ти — мій морений дуб". Коли ви дозволите своїй темряві бути всередині як фундаменту, вона миттєво перестане рватися назовні як руйнування. Магія прийняття — це коли чорне дерево стає опорою для світлого скла.

Іван дивився у дзеркало дуже довго. Хвилини текли, як вода в річці за вікном. Його плечі почали тремтіти, але тепер це вже не була напруга воїна перед атакою. Це було тремтіння людини, яка нарешті відпускає важкий, щит, що вріс у саму шкіру. Перша справжня сльоза — прозора і гаряча — скотилася по його засмаглій, вкритій дрібними шрамами щоці й упала на чорну, вічну деревину рами.

— Я... я просто хотів знову відчути себе людиною, — прошепотів він, не відводячи погляду від своїх очей у дзеркалі.

— Ви і є людина, — Маркіян поклав свою важку руку йому на спину, передаючи свій спокій. — Ціла людина. Зі своїм власним пеклом і своїм неосяжним небом. І тепер, коли ви знаєте обидві сторони, ви вдесятеро сильніші та мудріші за тих, хто знає тільки одну, зручну сторону життя. Тепер ви — Майстер свого власного буття.