Коріння в чорній землі

Іван гірко, майже істерично розсміявся. Це був недобрий, сухий сміх, що нагадував тріск сухостою під гусеницями танка.

— Добриво?! Ви це серйозно, Маркіяне? Те, як я хотів задушити людину в черзі просто за те, що вона голосно розмовляла? Те, як я щоночі прокидаюся з диким криком від запаху звичайної горілої трави на сусідньому городі? Це ваш "гній" для росту? Ви просто затишно сидите у своєму мальовничому селі, ріжете свої палички й навіть уявити не можете, що таке справжня безодня. Ви не бачили, як людина перетворюється на звіра за секунду.

Маркіян нарешті підвів голову. Він відклав раму, витер руки об фартух і повільно підійшов до великого вікна, що виходило на стару, могутню вербу біля самої річки. Гілки дерева торкалися води, створюючи вічні кола.

— Підійдіть сюди, Іване. Будь ласка.

Військовий неохоче, кожним рухом показуючи свій супротив, підійшов до вікна.

— Подивіться на цю вербу. Вона величезна, незламна. Її крона купається в сонці, вона шелестить сріблястим листям на вітрі, вона — саме втілення світлості та життя. Але ви коли-небудь замислювалися, де вона тримається?

— В землі, звісно, — буркнув Іван, уникаючи погляду теслі.

— У темній, мокрій, брудній і холодній землі, — поправив його Маркіян. Його голос тепер звучав як удар великого дзвона. — Там гниє впале листя, там вмирають і розкладаються комахи, там панує черва, пліснява і вічна темрява. Там немає жодного променя світла, жодної надії на сонце. Але якби ця верба одного дня збожеволіла і відмовилася від цього "бруду", якби вона захотіла мати тільки чисту, стерильну крону — вона б засохла за одну годину. Бо її сила, її стійкість і саме її життя живляться саме там, у темряві.

Тесля підвів Івана до верстака і показав на чорну смугу мореного дуба.

— Оце дерево пролежало в болотному мулі триста років. Воно вбирало в себе всю важкість річкового дна, весь холод підземних вод, весь тиск товщі землі. Воно "бачило" темряву, яку ви навіть не можете собі уявити в найгірших снах. Але подивіться на нього зараз: воно стало твердішим за граніт. Воно не згнило, воно кристалізувалося. Воно стало майже вічним. Ваша темрява, Іване, — це ваше нове коріння. Ви хочете її випалити? Тоді ви вб'єте і свою здатність відчувати світло, радість і любов. Ті, хто ніколи не знав справжнього пекла, мають дуже дешевий, картонний рай. Ви ж купили свій рай дорогою ціною. Не викидайте чек.