Ракети не повинні злетіти

РАКЕТИ НЕ ПОВИННІ ЗЛЕТІТИ

Політична сатира

Час читання 10 хв

ПЕРСОНАЖІ

Корінь Хома Вікторович – капітан СБУ, 33 роки

Кушнір Дем’ян Іларіонович – хакер, співучасник Хоми, 33 роки.

Чорний Касіян Леонідович – кримінальний гіпнотизер, 35 років

Заворотнюк Вадим Ігорьович - російський шпигун, 27 років           

Галущенко Марія Іванівна - російський шпигун після промивання мізків, 90 років

Ковбасюк Валеріан Григорович -директор компанії “Прометей”,  казнокрад, 42 роки 

Коршунов Анатолій Денисович -головний конструктор компанії “Прометей”, казнокрад і аферист, 50 років

Комора Всеволод Аркадійович – бос мафії СБУ, 45 років

ПРОЛОГ. УСПІШНА КРАДІЖКА ЧЕРГОВОГО МІЛЬЯРДУ

            Валерій Григорович Ковбасюк, директор української компанії з проєктування і виробництва балістичних ракет «Ібіс», приємним урочистим голосом повідомляє членам своєї команди:

            -Шановне панство, наш успішний проєкт добігає кінця. Ми виконали чергове завдання Великого Боса. Ми відправили на його офшорні  рахунки ще один черговий транш в сто мільйонів  євро, виділених на розробку новітніх технологій ракетобудування. Ми входимо в останню фазу операції «Ібіс». Так, ця остання фаза трагічна. Та фаза сповнена оптимізму й надії, що ми й надалі продовжуватимемо переганяти на захід сотні мільйонів євро, але вже через нові ще більш успішні проєкти.

            Всі слухають Ковбасюка ледь не з відкритим ротом і знаходяться під впливом його хижого обличчя, демонічного магнетизму й погляду, що гіпнотизує. Це чорт в людській подобі.

            За такого боса-шахрая -  і у вогонь, і у воду!

            Хоча насправді це просто чергова комедія їхнього керівника. Компанія «Прометей» належить Великому Босу і його найближчому Другу, який знаходиться в міжнародному розшуку й вимушений переховуватися за кордоном. Справжній Головний Бухгалтер «Прометея» і Великого Боса теж ховається від правосуддя за кордоном, але продовжує вести справи компанії.

            Через постачання війську дронів та зброї по завищених у кілька разів цінах Великий Бос роздуває державними грішми свою зброярську компанію «Прометей». Доходило до того, що від безкарності й вседозволеності, повної відсутності контролю народу за діями влади, до кожної  ціни  дрона, який продавали Збройним Силам України, «Прометей» додавав вартість однієї квартири в Києві.

            Компанія «Прометей» хизується, що Україна під час війни закупила у неї двадцять тисяч дронів за фантастичними цінами.

            Аби ці гроші пішли не в офшори й криптовалюту, а дійсно на купівлю квартир у столиці України, то Великий Бос зміг би повністю купити всі квартири в таких величезних районах Києва, як Нивки чи  Відрадний. От пощастило людям! Навішали локшину на вуха простакам і гребуть гроші не лопатою, а бульдозерами, та можуть купити житлові фонди цілих районів Києва!

            Крадіжки грошей в українського народу, який стікає кров’ю під час війни, - то цікава й довгожданна пригода Великого Боса. 

            Війна -  це зоряний час української мафії!

            Навіщо  мафії припиняти війну? Мафії мир не потрібен.

            За вказівкою Великого Боса Коршунов і Ковбасюк розрекламували свою компанію на всю Україну. Обидва пройшлися по всіх впливових українських медіа, виступали з телекранів. Головний  конструктор, людина з паспортами ще й двох іноземних держав, зображає з себе патріота України – щодня дає інтерв’ю, де розхвалює свою ракету й супертехнології, яких начебто більше немає ніде у світі. Головний конструктор обіцяє українцям, що от-от зробить дуже важливу зброю, яка ледь не зробить перелом у війні з Росією. Відбувається історична пресконференція з гарним макетом ракети й деталями ракети.

            Українці дійсно повірили, що нарешті Україна розробляє суперзброю,  яку ще не бачив світ. Начебто з’явилася  унікальна компанія з унікальними технологіями.

            Усе, як у казці Андерсена про Голого короля.

            Дійсно, ніхто так і не побачив цю диво-зброю.

            Нарешті таємна нарада закінчується.

            Всі члени команди виходять з кабінету й за столом залишається двоє. Один - директор Ковбасюк. Другий -  Коршунов з тонкими губами й холодним поглядом бездушної  людини. Якщо поруч вибухне граната, то жоден м’яз на обличчі Коршунова не  здригнеться.

            Тільки такі хижаки й і мають робити бізнес в Україні.

            Останній місяць Ковбасюк був за кордоном і узгоджував плани подальшої роботи з західними партнерами та відпочивав і насолоджувався в Європі своїм життям, яке вдалося. Усі поточні справи вів Коршунов. І ці справи не зовсім радісні.

            Ковбасюк починає докоряти Коршунову:

            -Розслабився поки мене не було. Поспішай з ракетним ударом по заводу, Анатолій Денисович. Я щодня плачу своїй людині, щоб вона затягувала з перевіркою стану справ з ракетою. Кожен день затримки візиту комісії мені обходиться надто дорого. 

            -Не все так гладко, Валерій Григорович. Виникли проблеми. Останню фазу операції «Ібіс» доведеться починати з чистого аркуша. Вже не ми ведемо гру. Ініціативу перехопили нові гравці.

            -Усе, як завжди. В останню хвилину, коли роздаєш останні гроші, то обов’язково з’являються ще бажаючи залізти у твої кишені. Й поглибше. Але навіщо нам нові гравці? У нас же є справжній російський шпигун, через якого ми зіллємо всі вигадки про наші успіхи в розробці ракет. Він все повідомить в Центр в Москву і наступного дня наш завод рознесуть.