Глава 3

Перші рівні в скелі були добре облаштованими. Справжній гуртожиток! Постійно хтось бігав, щось кричав та переносив. Дуже швидко сонячного світла з вузьких вікон стало не вистачати. Де-не-де горіли смолоскипи, кілька магічних світильників було, а з кожним рівнем униз ставало темніше. На четвертому поверсі, де і була моя кінцева зупинка, було зовсім безлюдно. І темно. 

– Що ж, на цьому місці я з тобою прощаюсь. - показав на дубові двері Гаркінс. – Далі вже сам.

– А як же люк?

– Він через пару поверхів буде. Якщо вистачить сил, то спустишся до десятого. Але мінімум щоб наступні два рівні вичистив. Відкрию тобі секрет: ти сюди не останній раз прийшов. - на останній фразі він так засміявся, наче злодій з дуже старого фільму. Та й пішов, разом з невеличким світильником.

Постоявши на місці зо дві хвилинки я так і не звик до темряви. Вже збирався запалити факел, який мені дав один з охоронців, але тут з'явилося системне повідомлення.

"Астрал дуже мінливий. Там гуркіт грому вмить змінюються тишею, а яскраве світло –  непроглядною темрявою. Його жителі давно навчилися не звертати на ці примхи уваги. Ваш симбіот пропонує отримати нову силу та розігнати темряву цього світу. Бажаєте отримати астральний зір? (Активується)"

– Змій! Це ще що таке?

– Приймай! Не кожен день демон з Астралу вчить тебе бачити інших істот та довкілля без промінчика сонця. 

Що ж, це має сенс. Не знаю що там на практиці, але назва перспективна. Подумки тицяю “прийняти”. І миттєво шкодую про це! Голова мало не розірвалася від болю, коли світ кардинально змінився! Спочатку я осліп від яскравого світла, потім все стало сірим і контури печери ледве міг вгадати. Хвилин через п'ять побачив маленькі вогники світла. Ще хвилин через десять, як тільки біль остаточно відступив, я зміг вже відного нормально роздивитись четвертий поверх. Палітра відтінків астрального зору сильно відрізнялась: кольори зовсім не насичені, а майже все зображається в чорно білому спектрі. Так я думав, доки не зосередився на тих далеких вогниках. Щури! Це були вони. І виглядали не сірими, а червоно-зеленими кульками.

“Астральний зір - рів. 2. Радіус огляду збільшений.”

Ого, так швидко? Але ще одне, про що система не сказала – краща деталізація. Чи то я звик, чи печера стала трохи більше схожа на себе, а не ескіз олівцем.

А може детальніше довідку подивитись. Ну що я за ледацюга? Виявляється, можу такими очима бачити не тільки “життя”, але і потоки мани. Так це ж просто імбалансна штука! Якщо тут є невидимки, то від мене не сховаються. Правда, постійно з включеним астральним зором походити не зможу – жере по 2 одиниці мани в секунду. Враховуючи мої природні здібності та бонуси від речей я зараз маю 210 її пунктів та відновлюю по 1 кожні дві секунди. Охх, і чому я раніше всього цього не бачив?

Продовжувати розбиратись з причинами я вирішив у більш спокійному місці. А поки моїми противниками були пацюки розслаблятися зарано. До того ж я не знав, на що вони спроможні, ці монстри третього рівня. Я готувався до цієї зустрічі весь ранок і набрав у рюкзак трохи каміння. “Атака 0-2” підказувала мені система амулета, коли я довго роздивлявся ці снаряди. Зовсім небагато. Але якщо будуть додаткові ушкодження від спритності, то це вже щось. Насправді, закидати їх до смерті я не збирався. Відштовхуючись від теорії, що я в звичайній грі, то і противники, тупі як ці пацюки, маю вести себе відповідно. Конкретно я сподівався на два моменти “агро-зону” і “пулл”. Перше, це коли на тебе не нападаюсь, доки ти не підійдеш занадто близько або не проявиш себе як агресор, наприклад атакувавши. А інше, ще спосіб розбиратись з групами противника по одному. Стоячи на межі “зони агресії” я планував далекобійним знаряддям атакувати найближчого до себе монстра і, відступаючи, битися лише з ним, а не разом з його товаришами. І доки в мене не з'явилося арбалета з луком буду обходитись камінням. Якщо все пройде як задумано, звісно ж.

Що ж. Зараз і дізнаюсь. Прицілившись в крайню пухнасту тваринку, я запустив камінь. Потрапив, і вона побігла до мене. Решта товаришів не звернули на скривджену жодної уваги. Спрацювало? Висновки робити рано, а трохи порадіти, думаю, не завадить. Для початку я хотів випробувати тільки свої сили, так що подумки попросив демона стояти осторонь. Він начебто мене зрозумів і просто сховався десь в районі моїх лопаток. Гмм, а я вже почав звикати до таких його метаморфоз. До бою!

 Діставши правою меч, я прийняв стійку. Ліві рука й нога трохи попереду, меч опустив лезом до низу, приготував для захисту, а праві позаду, з піднятим лезом угору. Таким чином я не дам атакувати ноги, а захоче на мене стрибнути, то отримає удар в пузо. Але краще, якщо від одного мого удару зверху пацюк помре і все закінчиться.

Що ж, жоден з варіантів не пройшов. У двох метрах від мене жирний щур прискорився та стрибнув, цілячись мені в горло. Страшнувато, але не критично. Прийшлось відбивати його правою, відступаючи назад і вліво. Летів він якось повільно і, хоч практики в мене було небагато, я попав! Не чекаючи, доки він оговтається, лівим мечем притиснув тварину до землі. Верещав він недовго. Як тільки бар життів добіг до нуля все закінчилось. І для нього, і для мене. Чесно кажучи, вбивати живу істоту, навіть таку зовні непривабливу і наче шкідливу дуже неприємно. З іншого боку я тішив себе думками, що це не зовсім по справжньому.

“Атака на 15  успішна. 2 од. пошкоджень заблоковано”

“Атака на 12 успішна.”

“Атака на 10”

“Атака на 10”

“Атака на 3”

“Щур, 3 рівень, переможений. Отримано 10 одиниць Розвитку. До наступного рівня ще 90”