1.

Райдужні шкарпетки

Я – волонтерка. І ні. Я дійсно допомагала одиноким пенсіонерам. Приберу, перемию посуд, куплю продуктів, куплю ліки. Могла навіть наготувати на пару днів. І частково показувала результати  моєї праці, усмішки літніх людей,  в соціальних мережах. Не для вихваляння. А щоб надихнути інших.

Але злива хейту на мої дописи мене лише наштовхували більше працювати, більше допомагати.

До поки не сталося епідемії і об’явили жорсткий карантин.

Ні. Робота в мене була. Коштів я не потребувала. Роботу можна було виконувати дистанційно з дому. Можна  сказати, що мені в якійсь мірі пощастило.

Та моя душа не могла заспокоїтися.

А як там мої пенсіонери?.. (В думках саме так я їх називала.)

І коли ходила за продуктами до магазину, то повсякчас стала помічати стареньких, зігнутих бабусь, які стояли під стінами магазинів і продавали квіти, старий скарб, пиріжки та багато ще чого. Намагалися вижити, а їх жорстоко проганяли.

Мене це обурювало. Намагалася втрутитися. Та де там… Виявилося, що  одна молода жінка – не воїн.

Ось так мене покинув спокій, серце краяло, в душі клекотіло. Чому ніхто не подумав про них? Чому ніхто не допомагає?..

На вакцинацію пішла відразу, як тільки об’явили. Забобонні відгуки моїх знайомих, нерозуміючі погляди батьків. Та я пішла. Зробила. Тепер могла піти і до моїх пенсіонерів. Моя маленька перемога над сьогоденням. Я можу робити важливу справу – допомагати.

Всім зателефонувала, записала всі їхні побажання.

В супермаркеті була черга. Але мене пропустив гарний молодик. Такий привабливий, з блакитними очима, високий. І як виявилося, сильний. Бо побачивши мої пакети, які я не могла підняти, запропонував допомогу.

На власному авто підвіз до першої бабусі, яка жила поруч. Зацікавився моєю діяльністю і попросив дозволу піти зі мною.

Всі пенсіонери були раді мене бачити. І всі зацікавлено роздивлялися мого нового знайомого.

Через тиждень знову зібралась об’їхати всіх моїх пенсіонерів. Той молодик виявився не тільки добрим та привабливим ззовні, а й дуже приємним в спілкуванні. Кожного дня розмовляли по телефону та переписувалися з ним. Тому він відразу сказав, що поїде зі мною. Нічого дівчині важке тягати.

Саме так і бабусі говорили кожного разу, як він заносив пакети  з продуктами. А одна винесла пакуночок, загорнутий в пакетик.

• Це вам, мої любі. Носіть на здоровля і не хворійте.

Ми відразу розгорнули його. А там дві пари шкарпеток. В’язаних. Різнокольорових, райдужних. Посміхнулися радісно і поглянули один на одного.