Райдужні шкарпетки
Я – волонтерка. І ні. Я дійсно допомагала одиноким пенсіонерам. Приберу, перемию посуд, куплю продуктів, куплю ліки. Могла навіть наготувати на пару днів. І частково показувала результати моєї праці, усмішки літніх людей, в соціальних мережах. Не для вихваляння. А щоб надихнути інших.
Але злива хейту на мої дописи мене лише наштовхували більше працювати, більше допомагати.
До поки не сталося епідемії і об’явили жорсткий карантин.
Ні. Робота в мене була. Коштів я не потребувала. Роботу можна було виконувати дистанційно з дому. Можна сказати, що мені в якійсь мірі пощастило.
Та моя душа не могла заспокоїтися.
А як там мої пенсіонери?.. (В думках саме так я їх називала.)
І коли ходила за продуктами до магазину, то повсякчас стала помічати стареньких, зігнутих бабусь, які стояли під стінами магазинів і продавали квіти, старий скарб, пиріжки та багато ще чого. Намагалися вижити, а їх жорстоко проганяли.
Мене це обурювало. Намагалася втрутитися. Та де там… Виявилося, що одна молода жінка – не воїн.
Ось так мене покинув спокій, серце краяло, в душі клекотіло. Чому ніхто не подумав про них? Чому ніхто не допомагає?..
На вакцинацію пішла відразу, як тільки об’явили. Забобонні відгуки моїх знайомих, нерозуміючі погляди батьків. Та я пішла. Зробила. Тепер могла піти і до моїх пенсіонерів. Моя маленька перемога над сьогоденням. Я можу робити важливу справу – допомагати.
Всім зателефонувала, записала всі їхні побажання.
В супермаркеті була черга. Але мене пропустив гарний молодик. Такий привабливий, з блакитними очима, високий. І як виявилося, сильний. Бо побачивши мої пакети, які я не могла підняти, запропонував допомогу.
На власному авто підвіз до першої бабусі, яка жила поруч. Зацікавився моєю діяльністю і попросив дозволу піти зі мною.
Всі пенсіонери були раді мене бачити. І всі зацікавлено роздивлялися мого нового знайомого.
Через тиждень знову зібралась об’їхати всіх моїх пенсіонерів. Той молодик виявився не тільки добрим та привабливим ззовні, а й дуже приємним в спілкуванні. Кожного дня розмовляли по телефону та переписувалися з ним. Тому він відразу сказав, що поїде зі мною. Нічого дівчині важке тягати.
Саме так і бабусі говорили кожного разу, як він заносив пакети з продуктами. А одна винесла пакуночок, загорнутий в пакетик.
Ми відразу розгорнули його. А там дві пари шкарпеток. В’язаних. Різнокольорових, райдужних. Посміхнулися радісно і поглянули один на одного.