Розділ 11: Місто Семи Вітрил

Внизу, біля безкрайнього моря, розкинулося Місто Семи Вітрил. Воно було величезним, густо забудованим посеред дубового лісу, що тягнувся до самого узбережжя. Десятки кораблів стояли в гавані, але найбільше вражали сім колосальних вітрил — високі, сірі, вони домінували над міським пейзажем.
— Нічого собі, — прошепотів Майло.
— Найбільший порт на землі, — похмуро сказав Заабуто.

Вони заїхали в місто й зупинилися у брудному, малолюдному провулку.
— Нам потрібно залягти на дно, — сказав Райдем. — Інформації замало, а ворогів надто багато.
Вони швидко орендували стареньку, пошарпану кімнату в непримітному будинку.
— Ми підемо подивитися, — сказала Ліза, звертаючись до Майла. — Нам потрібні очі на вулицях.
— Добре, — кивнув Райдем. — Але будьте обережні.

Вони ходили довгими вулицями. Повітря було важким від запаху риби, солоної води та десятків різних прянощів. Гомін був оглушливий: вигуки моряків, сміх торговців, скрип канатів і гуркіт возів.

— Нічого собі, — знову повторив вражений Майло.
— Тут так багато людей! Ми ніби назад приїхали в столицю!
— Є таке, — Ліза йшла трохи попереду, її погляд був холодним і уважним.
— Людей тут і справді багато. Але вони не схожі на мешканців столиці. Вони швидші, голосніші, і надто багато тут чоловіків, які виглядають, як добре озброєні головорізи.
— Ти бачиш, скільки тут кораблів? І ці сім вітрил... вони такі величезні. Це якась велич.
— Це не велич, Майло. Це гроші. Це дуже великі гроші...
Вони зупинилися біля великої купи ящиків. — Сім Вітрил не мають сильних законів. Саме тому Само обрав це місце для з'їзду. Це ідеальна територія для хаосу.
— Нам потрібно знайти якісь чутки, — прошепотів Майло, озираючись.
— Може, в тавернах?
— Зарано для таверн. Наша мета — люди, які бояться бандитів, а не ті, хто з ними п'є. Ходімо.
Тим часом Райдем також вирішив піти на пошуки інформації.
— Старий, я теж піду, — сказав Райдем, готуючись вийти.

— Гаразд, але будь обережним, — сказав Заабуто, поправляючи свій старий одяг. — Я теж скоро прийду.
— Ти куди?
— До старого друга. Він тримає невелику крамницю з антикваріатом на причалі. Він знає все про контрабанду і про тих, хто за цим стоїть. Може, він щось знає про Само чи щось важливіше.
Райдем кивнув і пішов.
Він блукав містом. Велич вітрил, що стояли, як гіганти, справді вражала. Він чув гомін моря, який був голоснішим за галас людей.
— Нарешті у мене є справжня сім'я, і тепер я веду їх прямо у це пекло... Якби Арден був тут, він би сказав, що я дурень, так?
Раптом він зупинився. Біля невеликого магазину, серед купи оголошень про зниклих моряків, висів великий, саморобний плакат.
АРДЕН НЕ ВИНЕН! ЙОГО ПІДСТАВИЛИ!
Райдем відчув, як його серце пропускає удар. Він посміхнувся, його очі наповнилися гіркою радістю.
— Так... так... так... Сенсею... Мені б зараз вашу допомогу... — Він відчував, що не самотній. Що його боротьба — це не тільки його помста, але й продовження справи Ардена.

Він продовжив свій шлях і дійшов до центральної площі, де височіла статуя якогось місцевого героя чи засновника. Райдем сів на лавочку, опустив руки на голову.
— Ох, важко. Важко-важко.
Збоку сиділа стара жінка, закутана у вицвілий шарф.
— Ой, внучку, ти теж вирішив подивитися на цей корабель?
Райдем обернувся.
— А? Бабуль, вам щось треба? Який корабель?
— Ой, та от подумала, що ти на літаючий корабель піратів вирішив подивитися... — Її погляд був спрямований у небо, хоча там не було нічого, крім хмар і чайок.
«Стара зовсім з’їхала», — подумав Райдем, але вирішив не сперечатися.
— Літаючий корабель?
— Так. Дивись, он на плечі статуї значок вітру, який обвиває якір, — вона показала на свій шарф, на якому був вишитий цей символ.
— За старими легендами, має прилетіти корабель, і буде жахлива битва, яка змінить суть життя на цій землі.
Райдем нервово посміхнувся.
— А... цікаво, — сказав він, встаючи.
— Я цей... піду.
— Ступай, синку... ступай...

Вночі Ліза та Майло поверталися до своєї кімнати. Вони йшли темним, смердючим провулком, коли побачили, як четверо бандитів чіплялися до сімейної пари.
— Віддайте все, що маєте, і ми вас, може не вб'ємо.
— Ми не можемо просто пройти повз, — прошепотів Майло.
— Ні, не можемо, — Ліза дістала віяло.
За хвилину Ліза використала швидкість Вітру, щоб обеззброїти двох бандитів, а Майло, використовуючи прийоми Райдема, відбив напад третього та четвертого. Сімейна пара дивилася на них з подивом і вдячністю.
— Ми вам дуже вдячні, — сказав чоловік.
— Як ми можемо вам віддячити?
— Розкажіть нам про банду Само.
Пара, яка виявилася дрібними торговцями, погодилася.
— Банда Само? Вони тут недавно. Вони найнижчі з усіх. Вони... Вони самий низ. Таких, як вони, є ще кілька банд. Тут командують ті, хто могутніший. Це все, що ми знаємо.
Вони повернулися в кімнату, де Райдем сидів на ліжку, розглядаючи свою палицю.
— О, Райдем... — Майло одразу кинувся до нього.
— А ти не бачив Діда?

— Ні, не бачив, а що таке?
— Дорогою ми бачили купу бандитів, тут майже все кишить ними.
— І більшість не з банди Само!
— Що? — Райдем підвівся.
— Ми з'ясували, що банда Само — це самий низ ієрархії, — сказала Ліза.
— Таких, як він, є ще кілька банд, які просто працюють на когось вищого. Само не найголовніший.
У цей момент пролунав стукіт. Зайшов Заабуто.
— Діду! Я переживав! — крикнув Майло, кидаючись його обіймати.
— Все гаразд, Майло.
— Щось дізнався? — запитав Райдем, відчуваючи, що напруга зростає.
Заабуто сів і почав тихо говорити.
— Так. Мій старий добрий друг сказав, що клан Само відійшов від інших груп. Вони несподівано стали незалежними. Не знаю як, але вони знайшли Камінь Дисбалансу, який шукав... Кайрен Бонд. Спочатку вони служили Кайрену як найслабші з бандитських угруповань.
— Бонд... — Райдем сказав це слово з подивом і розпачем. Його обличчя стало кам'яним.
Ліза одразу кинула на нього погляд.
— Щось сталося, Райдеме?
Райдем повільно видихнув.
— Коли я... був у справі...

Я працював на Біла Кардо, місцевого контрабандиста. Він не був великою шишкою, але здалеку я чув, що він працює на цього Кайрена. Бонд... він не просто бандит. Він... стратег. Його мережі охоплюють усе. Арден ніколи не говорив про них...
— Це означає, що Само — пішак, — сказала Ліза. — Бонд використовував його для пошуку Каменя, а коли Само знайшов його, він вирішив вийти з-під контролю.
Важкість та інтрига повільно заповнювали кімнату. Вони говорили ще довго, обговорюючи, хто такий Бонд і чи є він справжнім господарем Моро. Зрештою, виснажені, вони лягли спати, знаючи, що завтра має бути тяжкий день.

Наступний день розпочався з пошуків. Райдем, Ліза та Майло розійшлися містом. Їм потрібен був хоча б один бандит, який знав, де має відбутися з'їзд.
У другій половині дня, у покинутому складі біля гавані, вони знайшли його. Бандит із вовчим знаком, що ховався з пораненою ногою.
Ліза, використовуючи свою швидкість, заблокувала єдиний вихід.

Райдем кинувся вперед і збив його з ніг, притиснувши до купи старих бочок.
— Я не хочу тебе вбивати, — сказав Райдем, дивлячись йому в очі.
— Говори. Де буде з'їзд Само?
Бандит плюнув йому під ноги.
— Ідіть до біса!
Райдем стиснув щелепу. З його пальців вирвалися тонкі, але пекучі нитки Вогню, що обпекли шкіру бандита біля шиї.
— Говори!
— Добре! Добре! — закричав бандит від болю.
— Це не тут! Не в Місті Семи Вітрил! Само... Само не хоче ділитися!
— Що? Де?!
— Двадцять кілометрів звідси! Невелике містечко, занедбане! Там... там уже майже вся банда Само!
Ліза і Райдем обмінялися поглядами.
— Сьогодні ввечері! — продовжував бандит, його голос був істеричним.
— Само... він там! Він не розуміє, що робить! Інші банди... Крив-Мора, Хвора Бенні... вони сьогодні теж дізналися про це! Вони пливуть і йдуть туди, щоб забрати Камінь! Само сам підписав собі смертний вирок.
Бандит замовк. Його очі раптом розширилися від жаху. Вони налилися кров'ю, яка почала повільно стікати по щоках.

Хлопець просто вмить помер, його тіло обм'якло.

— Що... що це було? — прошепотів Майло, вражений жорстокою сценою.
— Райдем подивився на труп перед собою, різко відпустив його, і той з шумом впав на землю..
Вони швидко повернулися до Заабуто. Рішення було прийнято миттєво. Вони не могли чекати, поки ця війна закінчиться, і Камінь Дисбалансу потрапить до рук когось гіршого.