Розділ 4: Пісок та Пісок

Сонце нещадно палило. Райдем, Заабуто і Майло йшли вже кілька годин.
Майло, задихаючись і витираючи піт, почав кричати:
— Нууу, коли ми вже приїдемо?! Тут навіть червів немає, НУДНООО! Пісок та пісок, пісок та пісок!
Заабуто посміхнувся:
— Чим менше пригод, тим краща дорога, хлопче. Дід волів би тиші.
Райдем не відривав погляду від горизонту.
— Так-так-так... Тихіше буде лише в могилі.
— Діду! А якщо вирубати всі кущі навколо дерева, воно буде здаватися вищим?!
— Ха-ха-ха... Майло, частково ти правий, але це лише візуально.
Раптом їхній спокійний сімейний діалог обірвався. Земля почала тремтіти. Візок закачався, а пісок навколо них завібрував, наче живий.
Заабуто, широко розплющивши очі:
— Що це? Це не просто вібрація...
Майло з жахом сказав:
— Дід... земля!
Заабуто напружився, вчепившись у віжки.

— Діду... земля! — скрикнув хлопчина.

Пісок усього за кілька метрів від них розлетівся фонтаном. З оглушливим ревом, що розривав вуха, вирвався велетенський Піщаний Черв. Його паща, схожа на чорну безодню, була всіяна рядами зубів
Заабуто закричав:
— Черви! Тікаймо!

Черв кинувся на візок. Заабуто швидко смикнув віжки, але коні запанікували.
Райдем крикнув:
— Стій! — Він миттєво вихопив палицю і стрибнув, цілячись нею в око чудовиська. Удар лише розлютив Черва.
Черв, хитаючись від болю, різко розвернувся, і його масивний хвіст вдарив по землі, підкидаючи хмару піску.
І тут Майло закричав! Хлопець був збитий цією хвилею піску. Його відкинуло, і він упав прямо на шлях Черва.
Заабуто закричав:
— МАЙЛО!!!
Черв нахилив голову, готуючись проковтнути хлопця. Райдем був дуже далеко.

Але раптом його голос став дуже низьким і загрозливим:
— Я несу смерть... Нехай Полум’я забере тебе!
На лиці Райдема промайнула лють та маленька іскра вогню. Він зупинився, палиця в його руці загорілася яскравим червоним полум'ям. Це був чистий, потужний Вогонь. Його очі на мить набули кольору розпеченої лави.
Райдем голосно, з силою закричав:
— ПОМРИ!!!
Він із надзвичайною швидкістю кинувся вперед. Його палиця, охоплена вогнем, вдарила по твердій ділянці голови Черва.

Вогняний удар пропалив оболонку чудовиська. Черв завив від пекельного болю. Він почав крутитися, намагаючись скинути джерело вогню.
Райдем знову б'є, вкладаючи силу в удар:
— ЗДОХНИ!
Чудовисько, не витримавши вогню, завалилося на бік, його тіло почало згорати. Райдем, ледь дихаючи, швидко відстрибнув. Вогонь у його руці згас, залишивши по собі лише дим.
Він підбіг до Майла, який лежав на піску, приголомшений, але живий.
— Ти цілий, малий?
Майло ледь чутно сказав:
— Я... я... що це було? Вогонь...
Заабуто підійшов до Райдема, його обличчя було суворим, а очі повні здивування і розуміння.
— Вогонь... той самий Другий Місяць... Ти... учень Арден Рейла...
Райдем знову став холодним і відстороненим, дивлячись на димлячий труп Черва:
— Я... не хочу про це говорити... Ми втратили час. Збирайтеся, поки не прийшли його друзі.
— Дякую, Райдеме, — сказав Заабуто, але вже з глибокою повагою.
Після довгої мовчанки першим заговорив Майло.
— Райдем...

ти пробач...
— Що тобі? — відгукнувся Райдем.
— Твій кінь... це... я його відпустив...
Райдем з холодом та легкою злістю подивився на Майла.
— Для чого? Ти хотів вкрасти золото? Якою була твоя мета?
— Ні... Я... я... просто хотів, щоб ти побув з нами подовше... — прошепотів Майло, опустивши голову.
— А? — Райдем здивовано подивився на хлопця.
— Охо-хох, ти все ж сказав йому...
— Райдем... ти не злишся? — зі сльозами на лиці закричав Майло
— Я? Злюсь.. Та ні! І... не плач малий... — Райдем несподівано посміхнувся.
— Пробач, Райдеме...
— Хмм... придумав, — Райдем знову посміхнувся.
— Будеш винен, малий.
— Емм? Що?
— Так-так-так, я щось придумаю, — з усмішкою сказав Райдем.

Після бою з червом пустеля здавалася неприродно тихою. Труп чудовиська все ще димів, наповнюючи повітря їдким запахом горілої плоті. Райдем сидів на піску за двадцять метрів від воза, спершись ліктями на коліна. Його руки помітно тремтіли.

— На, випий, — почувся спокійний голос Заабуто. Старий простягнув йому шкіряне барильце.
Райдем жадібно припав до води. Вона була теплою, з присмаком шкіри та подорожнього пилу, але зараз здавалася смачнішою за будь-яке елітне вино з підвалів мера. Він віддав барильце і втомлено витер рот рукавом, залишивши на обличчі смугу сажі.
— Ти міг просто втекти, — тихо сказав Заабуто, присідаючи поруч. — З твоєю швидкістю ти був би вже далеко, поки ця тварюка ласувала б нами.
— Хто б мені тоді готував вечерю? — Райдем усміхнувся. — Самі розумієте, дід, я занадто лінивий, щоб полювати самому.
Заабуто лише хмикнув, дивлячись на обпечені долоні хлопця.
— Цей вогонь... він не просто зброя, правда? Він випалює тебе зсередини.
Райдем нічого не відповів. Він дивився, як Майло, який щойно ледь не загинув, тепер з неймовірним завзяттям намагається витягти з піску вціліле колесо воза, що застрягло під час атаки.

Хлопчина пихтів, обличчя його було червоним від напруги, а солом'яний капелюх з'їхав на самі очі.
— Ей, малий! — гукнув Райдем. — Якщо ти його зламаєш, я змушу тебе нести мене на спині до самого Аш-Тара.
Майло завмер, витер піт з чола і розплився в широкій беззубій посмішці.
— Пузатий, ти важкий, як мішок з камінням! Краще йди допоможи!
Райдем важко підвівся. Кожен м'яз нив, а іскри вогню все ще кололи кінчики пальців.
«Давно я не використовував вогонь», — подумки відзначив Райдем.

Вони розбили невеликий табір біля підніжжя високої скелі, що дарувала довгу, прохолодну тінь. На вогні булькала юшка, сьогодні Заабуто додав туди сушене м'ясо та якісь дивні пустельні трави, що пахли свіжістю.
— Райдеме, — Майло підсів ближче, крутячи в руках дерев'яну ложку. — А той вогонь... це як магія, чи що? Ну, знаєш, як у казках про великих магів, летючі міста, або літаючі кораблі, або навіть Драконів?

— Магія — це коли все красиво і легко, Майло, — Райдем дивився на полум'я багаття, яке тепер здавалося йому маленьким і безпечним. — А це... це просто інструмент. Як твій камінь, яким ти цілишся в ящірок. Тільки цей інструмент іноді вирішує, що він розумніший за тебе.
— Я теж так хочу, — прошепотів хлопець, очі якого блищали. — Тоді б мене ніхто не образив. Ні бандити, ні черви. Я б спалив усіх, хто нападає на діда.
Райдем різко підняв погляд. Його очі на мить блиснули тим самим небезпечним золотим світлом, яке бачив черв перед смертю.
— Не бажай такої сили, Майло. Тільки не такої. Знаєш, чому мій вчитель зник?
Хлопчик затамував подих. Навіть Заабуто перестав помішувати юшку і прислухався.
Райдем відкинувся на спину, підклавши руки під голову. — Та... Неважливо... Коли ти маєш таку силу, все, до чого ти торкаєшся, рано чи пізно перетворюється на пил. Навіть люди, яких ти хочеш захистити.
Він заплющив очі, вдаючи, що спить.

Але в його голові знову і знову прокручувалися слова караванника: "Сенсей Сайра Мір прибула".
— Їжте вже, філософи, — буркнув Заабуто, не відриваючи очей. — Поки я не з’їв усе сам. Нам треба їхати далі, поки ніч нас не накрила.

Сонце почало хилитися до заходу, коли вони дісталися глибокого Гірського Каньйону. Дорога тут була вузькою, а віз ледве протискувався між скелями.