Розділ 8. Янголи

Я наказала собі думати лиш про те, аби гідно зіграти призначену роль. Мене не відкинули. Роман доручив одне з найскладніших і найнебезпечніших завдань, один невірний крок — і мене вже ніхто не врятує. Проте паростки сумніву та страху вільно зростали всередині, підгодовуючись тим, що буде, коли Диявол дізнається, що Роман повернув пам'ять Ніку та Роуз. І знову сама собі наказала не думати про це. Роман пробув у Пеклі побільше мого, значить, все-таки мав план. На тлі нас він завжди залишався впевненим і незворушним до того, що відбувається.

З'явилися двері офісу Гренальді і я, гордо піднявши голову, підійшла до двох демонів, що стояли на вході.

Закликавши з глибини пам'яті даний Романом урок про те, що головне перемогти саму себе та свої страхи, я глибоко вдихнула й наказала демонам негайно пропустити мене до їхнього боса.

Двері відчинилися і я пройшла всередину вже добре знайомого готельного номеру. Гренальді сидів на своєму улюбленому місці в центрі кімнати і смакував сигару.

На його вустах застигла здивована пів усмішка:

— Сафіро? Не очікував. Чесно.

— Я теж не чекала, — відповіла я.

— Ну ти ж розумієш, що у фальшиву відданість я не повірю? — з цікавістю Гренальді розглядав мене з ніг до голови.

— Знаю. Якщо по-справжньому зраджу Романа, його мітка зникне з мого тіла. Це найвірніший і найчесніший доказ, — відповіла я і розстебнула жакет, відкриваючи величезне татуювання, що прикрашало майже весь мій тулуб.

Гренальді напружився:

— Чому?

— Не хочу піти на дно разом з ним. Ти обіцяв мені більше аніж Роман. Ти обіцяв реальну владу, а не алмазний пил, — відповіла я і на мить замовкла.

Якщо з моїх вуст зірветься остання фраза, дороги вже не буде. Захотілося втекти зі штабу Гренальді і більше ніколи не повертатися, але Роман вірив у те, що я впораюся. Він раптом надто багато поставив на недалеку Пропащу-істеричку і я не мала права його підвести.

— Ну? — Гренальді вирівнявся.

— Мені потрібна гарантія, що матиму те, що ти пообіцяв — владу.

— Яку гарантію хочеш? — він насупив брови.

— Контракт, — несподівано для себе випалила я. — Контракт, підписаний кров'ю.

У той момент здалося, що в своїй голові я не одна, що думки сплітаються з ще чиїмись, і страх відступив.

— Контракт? А ти зовсім не дурепа, як я думав. Сподіваюся, воно того варте, — Гренальді клацнув довгими пальцями і в його руці з'явився пожовклий від часу пергамент.

Розгорнувши його, Гренальді узяв зі столика складаний ножичок і, проколовши свій вказівний палець, поставив наприкінці списаного золотистими літерами контракту свій підпис. Я проковтнула. З'явилася думка збрехати йому і не говорити про Ніка та Роуз, але шепіт у моїй голові твердив не сходити з призначеного шляху.

Я підвела голову на Гренальді і торкнулася рукою свого живота, де під шкірою вже пульсувала мітка:

— Роман був у Світі Живих.

— І? — Гренальді похмурнів на очах, невдоволений моїми словами. — Що з того? Не грай із полум'ям, дівчинко.

— Він розшукав Ніка Уокера та Роуз Форсайт і повернув їм обом пам'ять, — мітка затремтіла й почала рватися назовні, прориваючи мою шкіру.

Я впала на коліна і, закинувши голову, дико заверещала від болю, що розривав тіло.

Гренальді різко підвівся на ноги і кинувши переді мною контракт поспішив з офісу. Він вже прямував до Темного, аби розповісти шокуючу новину, а я корчилася від болю на підлозі його офісу, покинута всіма й забута. Зате стискала в руці контракт — єдине, що давало гарантію безпеки в новому штабі.

Виявилося, що з того часу, як Гренальді залишив мене в офісі і поспішив на Сьоме Коло, минула ціла пекельна ніч. Я прийшла до тями, коли день вже увійшов у свої законні права. Доторкнувшись до живота, більше не відчувала звичної легкої пульсації — мітки Романа на мені не було. А потім згадала свій сон і по тілу пройшла гаряча хвиля.

Мені наснилося, що я лежала на підлозі номеру і корчилася від болю, намагаючись розпороти собі живіт і випустити мітку назовні, але тієї миті, як потяглася за складаним ножем Гренальді, на живіт опустилася прохолодна долоня. Кімнату огорнула темрява. Я не бачила обличчя, але відчувала його аромат: аромат дорогих парфумів, змішаний з ледь вловимим ароматом диму.

Я накрила долоню Романа своєю і завмерла, дивлячись у темряву, де мало бути його обличчя.

Його очі спалахнули слабким полум'ям і Роман повільно схилився до моєї скроні:

— Біль мине. Незабаром.

Потім його дихання зігріло мою шкіру і вуста торкнулися скроні.

Я розплющила очі і з тугою відзначила, що то був лише сон. Надто багато й часто думала про Романа і думки вилилися в таке дивне й певною мірою прекрасне сновидіння.

— Піднімайся, — владний голос Гренальді над моєю головою остаточно розігнав залишки солодких мрій і на нетвердих ногах я підвелася.

— Мені не подобається твоє вбрання. Негайно зміни його, на тебе чекає Дюссо, а потім повертайся. Святкуватимемо, — з усмішкою додав він.

— Що саме? — обережно запитала я, застібаючи піджак.

— Як що? Падіння архідемона Романа, — засміявся Гренальді. — Іди.

Я бачила Дюссо крізь щільну напівпрозору пелену, чула її голос крізь не менш щільну мембрану і відчувала дивну, всепоглинаючу апатію до всього навколишнього. Вона одягала мене, наче ляльку крутячи в руках, але й виду не подала, що ми бачилися.

Тоді, коли одягала в мої вуха сережки, трохи нахилилася й шепнула:

— Сука! Ти його зрадила і тобі це з рук не зійде!

Я навіть не здригнулася, але мозок розпочав зі мною окрему гру, зводячи з глузду. Я починала замислюватися над тим, чи не зрадила Романа по-справжньому.

Новий зовнішній вигляд розлютив. Я виглядала, мов дешева повія: у короткій шкіряній сукні з корсажем на стрічках та високих чоботях на підборах, а огидний макіяж з кілограмовим шаром туші та червоною помадою завершував образ.