Розділ 4. Шанс

Пил став моїм повітрям, пошматовані лахміття улюбленим одягом, а кирка та молот — найкращими друзями. Пекельні шахти Першого Кола замінили мені дім.

Я настільки звикла до усвідомлення своєї незавидної долі, що мрії про штаб Романа стали абсолютно непотрібними та неважливими. Єдине, що займало, це чи цілі мої знаряддя, але саме тоді доля дала мені чергового стусана.

У той звичайний пекельний день навіть завжди мовчазні й похмурі Пропащі навперебій тріщали про якогось демона, що впав у немилість на Шостому Колі і ховається десь на великій території захаращеного Першого.

Мені не було справи до тих шушукань, але згодом нас зібрали перед входом до однієї з шахт і наглядачі наказали замовкнути.

Романа я побачила миттєво, хоч і знаходилася далеко в натовпі, а його супутницю впізнати не склало особливих труднощів. Поруч з Романом стояла не приємна мені Хазал, а Дюссо — яскрава пишна блондинка з зачіскою аля-Мерлін Монро, одягнена в глянцеві шкіряні штани і корсаж, стягнутий на грудях шовковими стрічками, вся обвішана широкими золотими браслетами та кольє. Її я одного разу зустріла на Шостому Колі. Вона, разом зі своїми подругами, глузувала з мене.

Чому вона з Романом? Невже тепер вони в одному штабі?

По венах розлився жар, пекучий отруйний жар.

Роман озвучив вже відому нам версію того, що на Першому Колі ховається відступник і його слід негайно знайти. Хто це зробить — отримає винагороду.

До мене, як і зазвичай, не одразу дійшло, що це означає, а коли нарешті все зрозуміла, територія біля шахти майже спорожніла. Я подивилася на Дюссо та Романа, котрі обмінялися легкими усмішками й зникли в однаковому чорному прозорому серпанку, й знову відчула сліпу лють.

Ось він мій шанс. Шанс, про який говорила Хазал. Якщо зараз знайду того відступника, то матиму можливість потрапити на Шосте Коло. Я мала стати корисною, я нею стану. Знайду і притягну їм того виродка.

Фізик не раз бив мене, але зараз це мені було тільки на руку, бо я  зможу здолати супротивника. Потрібно тільки гарненько постаратися.

З такими окриленими думками я повільно попрямувала вздовж шахти. Сама себе запитала, де стала б ховатися, якби шукали мене. На думку моментально прийшла відповідь — у темному, далекому і недоступному місці, а потім несподівано сама себе зупинила.

Ні! Він сховається там, де буде у всіх на очах. Де спостерігатиме за всіма, знаючи, що його шукати там нізащо не стануть.

Мій погляд одразу метнувся вгору до величезної скелі, котра височіла над усією територією Першого Кола, вкритої гострими зазублинами. Всередину тієї скелі розходилися тисячі шахт.

Якщо той придурок справді піднявся на скелю і сховався десь серед схожих на ікла гранітних зазублин, щоб його знайти, мені знадобиться чимало часу, але я, не думаючи й хвилини, побігла до підніжжя і, чіпляючись за хаотичні виступи, полізла нагору.

— Якщо хочеш чогось досягти, покладайся тільки на власну шкуру, — бурмотіла собі під ніс наче мантру, піднімаючись усе вище й вище.

Блукаючі напівтемним Першим Колом Пропащі стали схожі на ледь рухомих мух, мерехтливі вогні в залізних кошиках, що мізерно освітлювали територію, перетворилися на дрібні крапки, котрі ледь світилися. Від висоти паморочилося в голові і шлунок піднімався до горла, але я вперто лізла вгору, вже сама себе лаючи за дурість. Пробратися на таку неприступну фортецю якийсь рядовий демон не зумів би. Чи зумів?

Я подряпала руки й ноги до крові, кілька разів ледве не зривалася і вже вирішила полетіти вниз, все одно назавтра й подряпини не залишиться, але далі зазублини в скелі стали глибшими й більшими і я вже могла йти по них, як по сходах.

За милю від мене майнула тінь і я, підстебнута викидом адреналіну в кров, ніяк інакше охарактеризувати свій стан не можу, кинулась за ним. Охоплена лиш бажанням упіймати демона, я навіть не помічала того, що майже не тримаюся за породу. Він ліз вгору по скелі, мов комаха: швидко, впевнено і спритно, але я не відставала. Вперше з моменту попадання в Пекло була така близька до мети і нізащо не збиралася її упускати.

Несподівано для себе демон послизнувся і його черевик застряг між камінням. Він з усієї сили смикнув ногою, але не зміг зрушити з місця. Тоді, стиснувши зуби від напруги, я схопила його за другу ногу й потягла на себе. Моя жертва заціпеніла, але наступної миті звільнила свою ногу. Я зрозуміла, що єдине, що мені залишається, якщо хочу притягнути його Роману, скинути зі скелі й зірватися разом з ним. Він нахилив темноволосу голову і спробував струсити мою руку зі своєї щиколотки, але я вже вирішила.

— Ти божевільна! — раптом закричав він.

Я вже його не чула. З усієї сили потягла його на себе, чіпляючись за ногу обома руками. Гострі гранітні уламки з хрускотом обкришилися від скелі, залишаючись у його пальцях, і ми зісковзнули з виступу вниз.

Падіння зайняло якихось кілька секунд і я різко відчула під собою твердий кам'янистий ґрунт. Мої нутрощі перевернулися догори дригом, з рота й носа хлинула кров, змішуючись з пилом, що піднявся. Я лежала на животі, повернувши голову ліворуч. Демон лежав за кілька метрів від мене зі здертим до крові обличчям, його сіра куртка і штани перетворилися на лахміття. Очей він не розплющував.

Немов дежавю, я знов побачила біля кінчика свого закривавленого носа до блиску начищені шкіряні туфлі. Відчула його ще до його безпосередньої появи.

— Демона подано, — спльовуючи кров, прохрипіла, не зводячи погляду з Романа.

— Що ти за нього хочеш, Сафіро?

Від вимовленого Романом мого імені у скронях шалено застукала кров і я затремтіла.

— Ну? — нетерпляче перепитав він.

Я відчувала, як Роман усміхається.

— Місце у твоєму штабі. Це все, що мені потрібно, — на автоматі відповіла і пірнула в глибоку непритомність.

Здавалося, під повіки хтось щедро сипнув дрібного піску. Я ледве розплющила очі і спробувала сфокусувати свій погляд хоч на чомусь, але всюди танцювали білясті напівпрозорі кульки, що нагадували сонячних зайчиків. Знову заплющивши очі, я почула уривки розмови і спробувала прислухатися.