Розділ 14. Неоповідні шляхи Світлого і Темного

Роуз повільно йшла освітленою жовтолицими ліхтарями вулицею, кутаючись у легкий кардиган, і вже виразно відчувала нестачу найчистішого райського повітря. Вона чудово розуміла, що треба якнайшвидше повернутися назад до Раю, інакше це загрожувало великою бідою.

А Ніка все не було.

При одній тільки думці, що з ним може статися щось, Роуз завмирала. Вона готова була спуститися за ним у Пекло будь-якої хвилини, якби ж це лиш могло врятувати його від гіркої долі.

Світ Живих різко сповільнив свій хід, а потім застиг. Роуз напружено підвела очі і яскраве світло навколо ледь не засліпило її. Коли очі знову звикли до райської яскравості, Роуз не повірила в те, що бачить. Навпроти неї в білих плащах, що розвівалися від легкого вітру, стояли три найстарші архангели: Михайло, Габріель та Володимир. А поруч з ними, впевнено дивлячись їй в очі, був Мішель.

— Роуз, ми прийшли по тебе, бо того просить сам Світлий, — м'яко й співчутливо промовив Михайло, простягаючи їй обвиту блискучою енергією руку.

Роуз непомітно глянула на Мішеля і янгол їй легко кивнув. Вона приречено простягла свою руку Михайлу і всі разом наступної миті вони зникли.

Вогонь, що спалахнув у факелах, котрі висвітлювали апартаменти Диявола, не злякав Ніка. Полум'я в жерлі Сьомого Кола, котре подібно кільцю обвивало трон Темного, теж не злякало. Нік впевнено йшов слідом за Ліліт і набагато більше на той момент хвилювався за Хазал: віддану та вірну йому протягом усього цього часу. Думав він і про Роуз, але чомусь шосте чуття підказувало, що все ж таки Рай не Пекло і її помилують. Інакше ніякі вони не борці за добро та світло, а лиш купка фанатиків. Ну а що стосувалося Ліліт, то Нік знав — вона в будь-якому випадку викрутиться з найскладнішої та навіть безвихідної ситуації.

Проте подальший монолог Ліліт шокував Ніка, хоч і розставив врешті усі крапки на «і».

Ліліт виступила до самого жерла і полум'я з нього знову спалахнуло, ледь не торкаючись її волосся, котре вільно струмувало по спині та грудях.

— Темний, я прийшла бути покараною, — впевнено промовила вона.

— Говори, — байдуже прошипів Диявол.

Нік, котрий розглядав незрозумілі написи, зроблені на кам'яних стінах мертвим язиком, перевів вивчаючий погляд на широкоплечу постать в червоному плащі з округлим капюшоном, що повністю приховував обличчя. Його руки, затягнуті в червоні, мов кров, рукавички були унизані перснями з різними цифровими комбінаціями, схожими на якісь дати.

Ліліт кивнула і почала свою довгу розповідь.

Роман, більше не приховуючи свої здібності, виник з чорного прозорого серпанку прямо в квартирі Рейчел Грандчестер. Вона, котра сиділа у невеликій вітальні біля телевізора, миттю схопилася на ноги, перекидаючи чашку з кавою. Рейчел трясло, наче в епілептичному нападі, і Роман різко схопив її за руки. Рейчел спробувала закричати, але силі архідемона протистояти було безглуздо.

— Заспокойся. Я сказав, заспокойся! Якщо хочеш, аби я зумів врятував твою душу.

— Від чого? Хто ти? — закричала і сльози струмками полились по щоках.

— Від вічного Пекла. Знаю, це важко, майже неможливо, але довірся мені. Добре?

Очі Романа палали вогнем, у прямому сенсі, але Рейчел раптом побачила, як чорні зіниці неймовірним чином світлішають, набуваючи глибокої синяви. І вона несподівано для себе згідно кивнула. Роман відпустив її, а потім поклавши одну долоню на плече, другу виставив перед собою. На ній з того ж прозорого чорного серпанку виник невеликий клинок, лезо якого нагадувало скручене тіло змії.

— Нам потрібно на Землю Вибору, а щоб потрапити туди, ти маєш перебувати на межі життя і смерті. Інакше ніяк. Вір мені, — Роман легко струснув нею. — Якщо справді кохаєш — вір.

Рейчел заплющила очі і мовчки простягла йому свою долоню, розуміючи, що він задумав.

Роман, стиснувши щелепи з такою силою, що під шкірою заходили жовна, обвив її зап'ястя і, піднявши рукав тонкої блузи, полоснув по ніжній шкірі, де чітко виднілися тонкі блакитні вени. Миттю крізь поріз стала повільно просочуватися яскраво-червона кров, все швидше прискорюючи темп. Роман притиснув Рейчел до себе і дозволив крові з її вен вільно стікати по її пальцях на підлогу. Шкірою відчував, як у її грудях шалено стукає злякане серце. Жалість заповнила його свідомість.

— Обіцяй, що віддаси свою душу лише янголам. Обіцяй. Поклянись мені! — прошипів Роман.

— Але ти не янгол, — видихнула Рейчел.

— Більше ні, а от ти ще можеш ним стати. Обіцяй мені!

— Обіцяю тобі! — погано підбираючи слова, шепнула вона, вдивляючись у його очі.

Роман пильно глянув на неї і Рейчел тихо зойкнула.

— Твої очі. Ніколи не бачила такого глибокого блакитного кольору, — після тих слів Рейчел змовкла.

Тепер безцінною була кожна секунда.

Роман стиснув закривавлене зап'ястя вільною долонею, утворюючи браслет. Притиснувши її ще міцніше до себе, розчинився у прозорому серпанку, не помічаючи, як той світлішає, втрачаючи свою звичну чорноту.

Стіна, що нагадувала дощову, приховала Романа і він ступив у сірий ілюзорний світ Землі Вибору. Озираючись на всі боки помітив, що довкола були не обриси напівзруйнованої квартири Рейчел, а безкрає сіре поле, над яким нависло важке небо, затягнуте брудно-сірими рваними хмарами. Роман поклав непритомну Рейчел на випалену землю, потім глянув на її порізане зап'ястя. Кров з рани більше не просочувалася.

Роман повернувся до неї спиною і голосно закричав, прикликаючи архангела, з яким так давно зводив рахунки.

— Антон?! Антоне, я знаю, ти чуєш мій поклик. Відповідай на нього!

Шкірою відчуваючи присутність брата, Роман обернувся і побачив Антона у його райській личині. Величезні золотисто-білі крила тріпотіли за спиною, білий костюм сліпив очі, а в руці Антон впевнено стискав свій благословенний меч Світла.

— Жахливе видовище, — промовив Антон, плавно опускаючись на землю і прямуючи до Романа.