Розділ 13. Втрачаючи і знаходячи

Антон дивився на Мішеля з такою неприхованою злістю, що тому стало не по собі.

— З демоном лишилася? І ця зрадниця входила до мого штабу? Була моєю улюбленицею? Ну що ж, нехай! На її місце прийдуть інші, десятки інших. У нас нема часу шкодувати про те, що сталося. Нашим янголам потрібна допомога. Швидше на Землю Вибору — скомандував Антон.

— Ти теж підеш? — здивувався Мішель.

— Цього разу — так! — Антон розчинився у сліпучому сяйві світла.

Мішель поспішив за ним.

Запекла битва на Землі Вибору була в самому розпалі. Понад десяток демонів боролися проти стількох же янголів за Душі молодих хлопця та дівчини, котрі потонули десь в озері. Вони були під опікою Далії та янголів-охоронців.

Задріботівши своїми білосніжними крильми, Далія порівнялася з Антоном, котрий вже змінив людську подобу на величезні біло-золотисті крила та білий костюм. У його руці виблискував величезний золотий меч з ефесом у формі католицького хреста.

— Добре, що ви тут. Демони озвіріли просто. Троє янголів вже загублено, — сумно промовила Далія.

— Ми відіграємось, — Антон злетів вище і спрямував потік світла, котрий бив з меча, на пекельне поріддя.

Демони зашипіли наче змії і спробували захиститися від світла своєю темною енергією, але все ж кілька згоріли вщент.

Мішель знищив ще одного і раптом почув крик. Повернувшись, побачив двох демонів, що схопили Далію і вже підпалювали її крила. Тієї миті ще один скочив у повітря і схопивши Мішеля за ногу, потягнув на землю. Крила затремтіли, Мішель спробував вирватися, але впав на курну землю, забруднюючи свій білий костюм.

— Допоможи їй! Антоне? — закричав Мішель щосили, спостерігаючи за тим, як Антон приставив меч до поваленого ним демона.

Антон міг кинути демона і врятувати Далію, але вибрав перше. Тієї миті, коли він споряджав демона на вічний спокій, два інших пекельних чудовиська спалили крила Далії і її тіло в легкій білій сукні спалахнуло яскравим пекельним полум'ям.

Мішель кинувся до Далії, відштовхуючи від себе поваленого демона. Від жаху того, що відбувається, тіло його тремтіло. Мішель простягнув руки і променями світла, що било з його долонь, обпалив нападників. Вони відскочили, залишивши Далію, але вже було запізно.

— Даліє?! — Мішель кинувся в полум'я, але вона зупинила його кивком.

— Ні! Даліє, ні, — Мішель скорботно завмер, спостерігаючи як наступної миті від тіла Далії не залишилося навіть попелу.

Коли Мішель нарешті повернувся до Антона, за спиною не залишилося жодного демона. Архангел знищив їх усіх до одного.

— Жертва Далії не марна. Ми втратили її, але знищили десять демонів. Втрачені солдати є на будь-якій війні. І хіба ж це не справедлива плата? — раптом запитав Антон.

— Плата? Війна? Антоне, ти забув, що ми служителі Раю? Ми не вершимо правосуддя та не воюємо, як демони. Мені здається, ти переплутав Рай та Пекло, — Мішель з презирством глянув на архангела і зник з Землі Вибору.

Роман відкинув Роуз з такою легкістю, наче вона була лялькою. Роуз пробила собою стіну і впала на комод у сусідньому номері. Постояльці, котрі знаходилися там, як і десяток інших по всьому мотелю, з вереском рвонули зі своїх номерів куди подалі, ведені лише інстинктом самозбереження.

Нік кинувся до неї, але Роман схопив його за комір куртки і з усієї сили вдарив об стіну.

— Невже розпечені залізні ланцюги і два середньовічні ката нічого не втовкмачили в твою дурну голову? Я ж сказав, — Роман ударив Ніка в живіт і штовхаючи на коліна повалив обличчям у підлогу. Знову вдарив носком туфлі під ребра й продовжив. — Забудь про неї, інакше смерть у жерлі на Сьомому Колі чекає на тебе.

Ногою повертаючи Ніка до себе обличчям, Роман без краплі жалю вдарив його по обличчю. По підборіддю Ніка заструмувала кров, але він продовжував уперто мовчати.

— Поки я розгрібаю одну проблему, пов'язану з тобою, ти створюєш мені наступну?! — люто загарчав Роман і Ніку здалося, що він, незважаючи на заборони знімати людську личину у Світі Живих, все ж таки зробить це.

Роман тим часом заніс ногу для чергового удару, але раптом, міцно вчепившись у його коліно, на ній повисла Роуз. Її обличчя було залите сльозами, а в небесно-блакитних очах блищало благання.

— Я прошу тебе! Я благаю, Романе, — прошепотіла вона, стискаючи його ногу.

Вперше за все існування перед ним навколішках стояла янгол. Це пригальмувало дії Романа і ввело його в легкий ступор.

— Подивись на себе. На що ти перетворилася? А колись тобою захоплювався весь Рай, — зло кинув Роман.

— Хіба з тобою було не так само? — раптом запитала вона.

Роман завмер.

Користуючись цим, Роуз піднялася з колін і впевнено глянула на нього:

— Хіба не знаєш, що означає кохати? Кохати не ту.

— І де я тепер завдяки тому коханню? Ти хочеш того ж? — голос Романа залишався твердим і крижаним, але Роуз відчувала маленьку тріщину, що з'явилася в ньому.

— З твоєю допомогою я там не опинюся, — Роуз торкнулася його стиснутої в кулак руки.

— Я свої проблеми вирішити не можу, не те що ваші, — Роман виявив невпевненість лише на мить, але і Роуз, і Нік миттєво вхопилися за неї, мов за соломинку.

— Романе, прошу. Допоможи мені. Допоможи нам. В ім'я того світлого та доброго, що колись в тобі було, — прошепотів Нік. Перекотившись на живіт і підвівшись, він сплюнув кров.

— Допомогти? — обличчя Романа перетворилося на гримасу, котра поєднувала злість, ненависть та приреченість. — Як? Як мені допомогти? Відпустити на всі чотири боки? Припустимо я це зроблю і що далі? Ніку, він пошле за тобою Люцифера чи іншого архідемона. Якщо я раніше мав вагомий голос в Пеклі, то тепер лише один з тих Пропащих, що з хвилини на хвилину чекають свого безславного кінця.

— Але… — Роуз в нерозумінні глянула на нього. — Як це?

Роман помахом руки обірвав Роуз і продовжив:

— До того ж і Рай не чекає на вас з розкритими обіймами. Ви не маєте шансів.