Розділ 11. Усвідомлений вибір

Роман, впевнено розправивши плечі і гордо піднявши голову, неквапливим кроком прямував напівтемним коридором, прорубаним усередині підземної скелі і освітленим лиш тьмяними жовтувато-бурими вогнями від смолоскипів.

Страху чи сумнівів не було. Роман не пам’ятав, що означають ті почуття. Він нічого не пам'ятав зі своїх минулих життів. У спогадах були лише століття, проведені в Пеклі. Ніколи з моменту попадання до підземелля не опинявся у Темного в немилості і сьогодні не збирався зробити це вперше.

Люцифер! Роман знав, якщо вийде з серцевини Пекла — поплатиться споконвічному супернику сповна.

Роман пройшов повз чотирьох вартових і опинився у величезній, вкритій мороком, обителі Темного.

Силует в червоному хітоні з капюшоном, що приховував обличчя, сидів на п'єдесталі, навколо якого зяяло жерло зі справжнім пекельним вогнем, здобутим з його тіла.

З кожним кроком Романа смолоскипи біля стін нервово спалахували і висвітлювали його полишене будь-яких емоцій обличчя. Роман поклав стопку паперів біля ніг Диявола і схилив перед ним коліно.

— Скільки? — пролунав замогильний крижаний рев, від якого Романа раптом пропалило всередині.

— Сімнадцять тисяч, вісімсот вісімдесят дев'ять Пропащих, — відповів Роман не підводячи голови.

— На дві тисячі більше, аніж Люцифер. Ти знову на першому місці, Романе. Отже команда твоя працює більш злагоджено та продуктивно, — в голосі Темного відчувалася непідробна зловтіха.

— У мене злагоджена команда, я сам зробив її такою. Люциферові ніщо не заважає вчинити так само, — спокійно відповів Роман.

— Романе, вирішіть свою суперечку раз і назавжди, не вплутуючи мене. Чи ж спритності не вистачає? — Темний гортанно засміявся зловісним сміхом.

Роман тільки шанобливо схилив голову.

— Йди, — Диявол змахнув долонею в червоній рукавичці.

Роман покинув апартаменти і впевнено розстібаючи піджак подався назад на Шосте Коло. Минувши свій штаб, Роман, стиснувши щелепи з такою силою, що заходили жовна, впевнено йшов у кінець довгого заплутаного коридору. Відчинивши одну з останніх дверей, ніби миттєво перенісся в глибоке минуле, в якийсь гротескний середньовічний замок з фільму жахів.

— Люцифер?! — на ходу Роман скинув свій дорогий піджак і кинув його на дубовий стіл, міняючи людську личину на пекельну сутність.

За мить посеред замку вже височів моторошний демон з чорними, колись спаленими крильми, котрі плавно розхитувалися за спиною. На його голові виблискували високі гострі роги, а тіло палало в сліпучому жовто-червоному полум'ї.

Люцифер постав перед Романом теж у демонічному образі і утробно загарчав.

Не думаючи і не зважуючи свій вчинок, Роман схопив супротивника за горлянку і, піднявши в повітря, з ненавистю жбурнув об протилежну стіну. З неї на Люцифера посипалася кам'яна крихта, але демон піднявся і кинувся на Романа, не даючи можливості перегрупувати сили. Роман чекав подібної поведінки, не дарма мав славу одного з найспритніших і розумних архідемонів безкінечного Пекла. Роман перехопив Люцифера, хапаючи за скручені гострі роги, і піднімаючи над головою, з усією силою вдарив об кам'яні плити підлоги. Замок затремтів, а підлога під ногами пішла великими глибокими тріщинами. Люцифер заревів.

— Коли ж ти вже зрозумієш — мене може перемогти тільки Диявол. І більше ніхто, — моторошний рев Романа змусив стіни замку знову здригнутися.

Притискаючи груди Люцифера долонею до підлоги, Роман повільно провів нею по червоній гарячій шкірі, встромляючи гострі, немов леза, кігті всередину і з воістину диявольською насолодою розпотрошив його тіло. Люцифер тихо заревів, наче поранений звір.

— Я насолоджуватимусь кожною твоєю поразкою. І одного разу, завдяки мені, ти таки згориш у жерлі Сьомого Кола, — утробно загарчав Роман, вискаливши гострі білі ікла. — Обіцяю!

Різко висмикнувши кігті з грудної клітки супротивника та залишаючи глибокі криваві рвані рани, Роман піднявся на ноги і глянувши на те, як з тих ран хльостає чорна в'язка субстанція, схожа на кров, повільно покинув апартаменти Люцифера, підбираючи зі столу свій піджак.

Повернувся до свого кабінету Роман у людській личині, як і завжди бездоганний у своєму стилі, акуратно розправив низ піджака і мовчки присів за стіл. Хазал та Ліліт стояли посеред кабінету і дивилися на нього з нерозумінням та неприкритим острахом.

— Чому тремтите? Гаразд вона, — граціозним кивком темноволосої голови Роман вказав на Хазал, — але ти, Ліліт, мене розчаровуєш.

— Що сказав Темний? — видихнула Ліліт, дозволивши собі проігнорувати його питання.

— Що в нас на дві тисячі більше Душ, аніж у Люцифера, — спокійно відповів Роман, дістаючи з шухляди товсту кубинську сигару і підпалюючи її елегантною запальничкою у формі маленького срібного фоліанта.

Це було дивно, хоча б тому, що за його бажання будь-якої миті полум'я могло вдарити з його власних долонь.

— А про Ніка? Що він сказав про Ніка? — нервово додала Хазал.

Роман ефектно звів брову, дивлячись на незвично балакучу Пропащу:

— Нічого не сказав.

— Романе, не випробовуй наше терпіння, не сьогодні.  Що з нами буде далі? З усіма нами, включаючи тебе, — відкинувши формальності, Ліліт підійшла до столу і, нахиляючись, зазирнула в його чорні очі.

— Він і словом не обмовився про Ніка. Отже грає з нами, як кіт з мишею. Вичікує підтвердження від Люцифера, що Нік Уокер — Заблукала Душа. Щойно отримає його — все! — рівним голосом відповів Роман, не відводячи свого погляду.

— Я відправила Ніка у Світ Живих, але це лише крихта виграного часу. Ти мав рацію, а я помилялася, коли попросила взяти в твій штаб, — Ліліт різко відвернулася до величезного монітора.

— У людській личині вистежити демона складно і що довше він у Світі Живих, це складніше, — відповів Роман. — Це добра новина. Проте, що довше Нік буде у Світі Живих, то швидше ослабне, а він же навіть не демон. Це новина погана.