Розділ 10. Дійсність, котра стала сном

Ступити в кабінку ліфту Роуз так і не встигла. Сильні руки стиснули її плечі та потягли на себе. Вона різко обернулася і побачила Мішеля.

— Не відпущу! — закричав у відчаї він.

— Я мушу йому допомогти. Мішель, вислухай мене і певна, зможеш зрозуміти, — прошепотіла Роуз, ледь стримуючи сльози.

— Добре, я вислухаю, але не тут, — кивнув він.

Хвилину Роуз дивилася на Мішеля, котрий намагався врятувати її від гріхопадіння, і повільно кивнула, стиснувши його долоню. Вони разом зникли в сліпучому білому світінні, покидаючи сірі Землі Вибору.

Роман, прихований від людських очей, стояв над ліжком Рейчел і здивовано дивився на те, як вона тихо схлипувала, обійнявши коліна руками.

— Тільки цього не вистачало, — пробурмотів сам собі.

Роман наблизився до неї і схилив долоню до її скроні, проникаючи у думки. Щось зрозуміти в них було неможливо зовсім. Цілковитий сумбур з емоцій та почуттів: страх, розпач, смуток.

— Чому я думаю про нього? Про людину, яку бачила лише раз у житті. Чому мені наснився цей сон? Навіщо? — тихенько прошепотіла Рейчел у порожнечу темної кімнати.

— Мені теж хотілося б дізнатися це, — роздратовано прошипів Роман, розчиняючись чорним серпанком.

Рейчел, звичайно ж, його слів не почула.

Ліліт злісно дивилася на Ніка. Здавалося, з хвилини на хвилину з її вух повалить густа біляста пара. Нік вичікувально поглядав на неї, перебираючи в голові варіанти, чим все закінчиться. На його полегшення Роуз у Пеклі все не з’являлася.

— Де вона? Де ця дурнувата, чорт би її забрав? Ти! — Ліліт ткнула пальцем з довгим гострим нігтиком у груди Ніка. — Ти її попередив. Ти зрадив нас. Ти Романа зрадив. Того, кому зобов'язаний усім, що маєш. Вб'ю тебе, почваро! Вб’ю власноруч зараз!

Ліліт розправила витончені долоні і направила вогняний потік у Ніка, але він ухилився і перехопив її руки.

— Я нікого не попереджав. Ясно? — закричав, стискаючи зап'ястя Ліліт так, що її обличчя спотворила гримаса болю.

— А чому вона тоді не тут? — Ліліт вирвала руки з пальців Ніка і ледь не впала в снігові кучугури біля брами Пекла.

Зовсім поряд, без жодних емоцій дивлячись на те, що відбувалося, стояв страж, котрий на початку історії одягнув на зап'ястя Ніка злощасний браслет.

— Я не знаю. Не знаю! Досить. Я ніколи не зраджував Романа і не зраджу, — відрізав Нік і, відштовхнувши Ліліт, попрямував до ліфта, аби повернутися на Шосте Коло.

Хазал, байдуже обійшовши Ліліт, побігла за ним.

Коли кабінка ліфта зникла в підземному тунелі, несучи їх вниз, Ліліт злісно подивилася на стража:

— Все бачив?

Він кивнув головою.

— Шкода, не встигнеш комусь розповісти, — відрізала і миттю піднявши долоню, огорнула демона вогненним потоком, враз спалюючи начисто.

Роуз та Мішель, прийнявши людську подобу, повільно йшли повз красиве штучне озеро, що розташовувалося в одному з парків Вашингтона.

— Ти готова розповісти мені все? — спитав Мішель, скосивши погляд своїх небесно-блакитних очей на Роуз.

— А ти готовий присягнути, що Антон ніколи не дізнається про те, в чому я довірилася тобі? — з викликом вона глянула на Мішеля.

Він нервово проковтнув:

— Вже в ту мить, коли ти запропонувала скористатися людськими личинами і вирушити у Світ Живих, де ми менш помітні, я зрозумів, що ми на шляху до святотатства. Мені це не подобається, Роуз. Я не приховую.

— Тоді лиши мене. Знаєш, святотатство вже те, що я прошу тебе про допомогу у такій ситуації. Ти не повинен жертвувати своєю благодаттю заради мене, — відповіла Роуз з гіркою усмішкою.

— Ти моя сестра. Ми увійшли до небесного легіону разом. Ми завжди приходили на допомогу один одному. І цей раз не стане винятком, — Мішель підбадьорливо стиснув її долоню.

— Цього разу все зовсім по-іншому.

— Ні, бо це стосується тебе. Я присягаюсь, що з моїх вуст Антон ніколи не почує й слова з нашої розмови, — пообіцяв Мішель.

— Все почалося тієї миті, коли на мосту, в сутичці з Романом, я втратила невинну Душу…

— Проти Романа ми, рядові янголи, безсилі. Навіть деякі архангели зазнали поразки, — обірвав її Мішель.

— На той момент я вперше побачила Ніка Уокера. І знаєш що? Він вже тоді привернув мою увагу. Коли дівчина зіскочила з мосту, він рвонув до неї, щоб врятувати. Демон з загону Романа кинувся рятувати Душу, за яку, навпаки, боровся! Вже тоді я зрозуміла, що це не просто ще один рядовий демон підземного легіону. З кожною нашою новою зустріччю переконувалась у тому, що Нік інший. Що він… Коли ми боролися за душу Едді там, на Землі Вибору, не я перемогла його, як запевнив в Раю Антон. Нік мене зіштовхнув на уламки будинку-ілюзії Едді і сам мене врятував, — Роуз притихла, дивлячись як по озеру ліниво дріботять крилами білі лебеді.

— До чого ти ведеш? — обличчя Мішеля напружилося, а на високому гладкому чолі залягли дві глибокі зморшки задуми.

— Я спробувала обпалити його світлом, будь-який демон мав, якщо не згоріти, то хоча б

спалахнути полум'ям. Мішель, з Ніком Уокером цього не сталося, — зіниці Роуз розширилися від хвилювання. — Ти розумієш?

— Заблукала Душа? У загоні Романа? Вони порушили угоду між Пеклом та Раєм? На таке навіть демони не йшли ніколи, — здавалося, витончене обличчя Мішеля зблідло.

— Він просить моєї допомоги. Хіба не допомагати страждаючим Душам мій священний обов'язок? — Роуз різко обернулася і стиснула його руки вище за ліктів.

— Роуз, він у штабі Романа: найлютішого, найхитрішого, найбрехливішого та підлого демона Пекла. А що, коли це лише трюк? Трюк, аби затягнути тебе в Пекло? У боротьбі за Рейчел Грандчестер ми втратили вже стільки звичайних янголів, — сумно промовив Мішель, вдивляючись у крапку на горизонті.

— І це друге, що хвилює мене. Тобі не здається дивним, що Антон жертвує стількома янголами заради однієї невинної Душі? Чому? — Роуз знову зазирнула у великі Мішелеві очі.