Розділ 9. Спокуса

До того, аби спокусити Роуз, Нік підійшов більш аніж відповідально.

У боротьбу за Душі до неї Роман посилав виключно Ніка і той грав роль сумного Пропащого, котрий відчував себе наче на роздоріжжі. Звісно ж Роуз просто не могла не звернути на таке увагу. Короткі погляди, кинуті один на одного, були всім, чим вони обмінювалися після поєдинку за душу хворого на аневризму хлопця. Проте цього вистачало для чуйної та добросердої Роуз, аби відчути до Ніка непідробний інтерес та співчуття. Вона й сама не зрозуміла, як захопилася ним більш аніж серйозно.

Нік спочатку грубо придушував у собі будь-які відчуття, пов'язані з жалістю до Роуз, а через якийсь час придушувати їх стало просто неможливо. На щастя Нік навчився майстерно ховати всередині всі свої почуття, і їх більше не могла достеменно відчути ні демонічна мітка, ні сам Роман. Та й Хазал не знала всієї правди. Нік боявся того, що Роман може її катувати, аби вибити правду, тому уникав розмов про Роуз.

Черговий переломний момент у його долі та й у долі всього штабу настав, як завжди, несподівано. Роман доручив йому переходити до активної фази гріхопадіння Роуз, а сам продовжував працювати з Рейчел Грандчестер, чогось не довіряючи її нікому іншому.

Нік мовчки вирушив у світ людей і почав чекати на свою жертву.

Він поглядав на наручний годинник, опершись на перила широкого підвісного мосту. Темні очі байдуже звіряли стрілки дорогого циферблату, а потім вдивлялися в спокійну синювато-сіру гладь річки. Думки постійно оберталися біля розмови з Романом. До останнього він сумнівався, що зможе зробити те, що від нього вимагав архідемон. Людськість все ж переважала, але Нік гнав її геть. Гнав, як міг.

Так! Роуз Форсайт подобалася йому, але Нік мав завдання і його слід було виконувати. Для того він був у Пеклі. Вона янгол, його ворог. Якщо він не приведе її до Романа, на нього чекає спалення і вічне забуття. Не те щоб Нік боявся смерті. Він взагалі більше нічого не боявся, і навіть біль вже не лякав, просто в якусь мить накази Романа стали єдино важливими, тим самим створювали ілюзію уявної рівноваги. Ніку чогось здавалося, що штаб, то його сім’я, і він за неї несе відповідальність. Проте коли переставав себе переконувати, знову з'являлося почуття провини і жалю до Роуз. Роман бажав не просто отримати її, він наказав зробити це найжахливішим для янголів способом — втратити прихильність Світлого, бути скинутою з Раю, стати занепалим янголом.

Нік ковтнув, уявивши, як горять кривавим полум'ям прекрасні білосніжні крила Роуз. Провівши п'ятірнею по волоссю, спробував вигнати з голови почуття жалості та сумніву. До нього наближався підопічний Роуз і Нік внутрішньо напружився. Вона йшла за ним. Її аромат Нік вже не зміг би сплутати з тисячею схожих ароматів по всій землі.

Як Нік і припускав, Роуз теж була в людській личині. Вона йшла поруч з милою дівчинкою в симпатичних акуратних окулярах, щось розповідаючи і при цьому смішно жестикулюючи руками.

На якусь мить Ніку здалося, що все у світі перевернулося. Він — звичайний хлопець, що стоїть на бруківці. Вона — звичайна дівчина, яка сміється з якогось безглуздого жарту найкращої подружки. І все у них гаразд. І у них є майбутнє.

Біль у спині, що йшов від мітки Романа, одразу повернув Ніка з країни мрій. Роуз була янголом, він був на службі у демона, і єдине, що міг зробити — виконати наказ та спокусити її. Жодних інших варіантів не існувало: не в його випадку, не з його босом.

Нік ступив на тротуар, перегороджуючи дівчатам дорогу, та обрав впевнену позу, широко розставивши ноги й ховаючи руки до кишень улюбленої шкіряної куртки.

— Роуз?

Дівчина глянула на Роуз і зрозуміло захихотіла:

— Я піду. Бувай. Побачимось.

У блакитних, як літнє небо, очах Роуз промайнула тінь страху та паніки.

— Я хочу поговорити, — користуючись її розгубленістю, додав Нік.

Він розумів, що їй не втекти в людській подобі і це зараз було його головною перевагою.

— Говорити з тобою — святотатство. Ти демон! — відповіла Роуз, озираючись на всі боки.

— Я не демон і ти це давно зрозуміла, — Нік йшов ва-банк, використовуючи свій єдиний і головний козир.

— Як таке можливо? Ти дуриш мене, — Роуз зацікавлено подивилася на нього і перевела погляд на водну гладь під мостом.

— Роман та Ліліт звуть мене Заблукалою Душею. Я прошу в тебе допомоги, — якомога сумніше промовив Нік, намагаючись передбачити її відповідь. — Ти знаєш хто я?

Роуз судомно ковтнула:

— Чула, але ніколи не зустрічала. Заблукалі, це Душі, які потрапили в Пекло помилково. Вони дуже цінні як для демонів, так і для янголів, бо мають у собі уламки людяності та здатні відчувати емоції. З них виходять чудові…

— Солдати Удачі для Пекла? — закінчив за неї Нік.

— Або Раю…Чому ти просиш допомоги в мене? — світле волосся Роуз розтріпав вітер, котрий зненацька піднявся, і один локон впав їй на обличчя.

Нік ніжно торкнувся пальцем її щоки і прибрав неслухняне пасмо, заправляючи за вушко, а потім трохи нахилився до неї:

— Тому що мені більше нема до кого йти. Ти єдина, хто може мене врятувати.

Роуз уважно дивилася в його темні очі, не в змозі відвести погляд. Нік Уокер, особистий ворог всього небесного легіону, зачаровував її і сковував волю. Вона повільно забувала про своїх підопічних, про те, хто перед нею, про те, наскільки підступними можуть бути демони. Він був для неї лише Ніком Уокером, Душею, яку треба врятувати.

Нік не сподівався, що буде так легко, що Роуз так швидко повірить і поступиться, але вона була довірливим та наївним янголом і зробити інакше просто не могла. Він дивився на її застигле обличчя, розуміючи, якщо зараз поцілує, вона навіть не відштовхне його. Перемога вже була у кишені, але Роман вимагав більшого. Значно більшого. За поцілунок Роуз буде покарано, але не вигнано з Раю.

Уокер повільно схилив голову до неї, ледве торкаючись її ніжних вуст своїми, але яскравий спалах світла засліпив його і Нік відступив.