Розділ 7. У всьому винен шведський бісер

— Ми доправили в Чистилище вже сімнадцяту, — Нік штовхнув чергового Пропащого прямо в руки Діппера. — Там взагалі фіксують, чиїх це рук справа?

Діппер усміхнувся, дивлячись на Ніка з-під лоба:

— Радий тебе бачити, Ніку. Не думав, що за такий короткий час ти перетворишся з Пропащого на мисливця зі штабу самого Романа. Проте я знав, що ти далеко підеш. Відчув це, щойно тебе побачив.

Нік гмикнув, повертаючи голову до Пропащого, котрий перебував у ступорі. Зовсім недавно він і сам так дивився на Діппера, вважаючи, що той не хто інший, як Смерть, а ще бився в нападі істерики.

— Згадуєш свій перехід? — всміхнувся Діппер.

— Мов учора було і в той же час немов сто тисяч років тому, — Нік відчув, як усередині ворухнувся уламок людяності і стало гірко, наче після пігулки.

— Тобі нема про що жалкувати, це я чесно скажу. Таке тепленьке місце під крилом професіонала своєї справи в обличчі Ліліт і одного з найлютіших демонів Шостого Кола відхопив. Як? Як тобі це вдалося? Відкрий секрет, — підморгнув Діппер, нахиляючись ближче до Ніка.

— Душа чекає. Їй не терпиться побачити Чистилище, — усміхнувся Нік, обриваючи бесіду, і поквапився пройти крізь величезну прозору, яка нагадувала дощову, стіну, що розділяла Світи Живих та Мертвих.

За останній місяць Роман міг пишатися своїми підлеглими. Ліліт цілодобово працювала з Рейчел Грандчестер, намагаючись отримати для господаря таку бажану чисту Душу, а вони з Хазал не покладаючи рук виловлювали грішників та переправляли їх у Чистилище за допомогою Діппера й інших провідників.

Нік задоволено усміхнувся, згадуючи Хазал. З того моменту, як він попросив її до штабу Романа, жодного разу про це не пошкодував. Більш відданої та вірної істоти, аніж Хазал, він не зустрічав ні в тому житті, ні в цьому, потойбічному. Пропаща виявилася чудовою шукачкою, Роман не прогадав у тому. Вона неймовірно швидко знаходила потенційних «клієнтів», які претендували на безкоштовний квиток до Пекла. Нік промивав їм мізки, і треба зазначити, з кожним разом все вдаліше й професійніше. Він використовував традиційне нашіптування, а також людську личину, що увійшло в моду з недавніх пір. Завдяки тій личині втирався в довіру до приречених, підбурюючи їх до гріхопадіння.

Навичок Нік набув відмінних і янголи, котрі виступали на захист своїх підопічних, проти нього просто не мали шансів. Бажання догодити Роману і завжди бути в милості у Темного затьмарювало в Нікові всі інші почуття, притупляло їх, і він був готовий рвати землю з-під ніг конкурентів. Найсерйознішими і найсильнішими у тій одвічній пекельній гонці «хто-збере-більше-Душ» залишалися для штабу Романа підлеглі Люцифера. Його самого Нік жодного разу ще не зустрічав в Пеклі, хоч і вважався там вже далеко не останньою істотою, а ось з його демонами бачився не один раз на всіх Колах. Вони вже за звичкою обмінювалися обпалюючими поглядами й зарозуміло піднявши голови проходили повз. Демони, котрі входили в менш імениті штаби, затамувавши подих спостерігали за тим мовчазним протистоянням, а потім почали ставити на перемогу того чи іншого штабу, влаштувавши на Першому Колі підпільний пекельний тоталізатор.

По всьому Пеклу чутки про Ніка Уокера летіли на крилах сапсана*. Не залишилося жодного демона чи Пропащого, який не чув би імені мисливця за Душами. Звістки про нещадного демонічного Солдата Удачі торкнулися навіть Раю — в ту ж мить Нік став особистим ворогом всього небесного легіону. Пекло захоплювалося ним, а Рай ненавидів.

Нік же про це не дуже хвилювався. Він встиг побувати у всіх точках земної кулі і з кожним новим відрядженням помічав, що йому дістаються найкращі «клієнти». А то явно було прерогативою демонів, котрі були під заступництвом своїх патронів.

З останньої зустрічі у Світі Живих Роуз Форсайт Нік більше не бачив, але Хазал тихенько розповіла, що у парі з Мішелем працює Далія. Пропаща дізналася про стан Ніка від нього самого тієї ночі, коли його, пошматованого залізними ланцюгами, двоє демонів притягли до особистої кімнати.

Хазал тоді за звичкою чекала Ніка біля дверей, як робила завжди, коли в неурочний час його допізна не було. Побачивши Ніка з рваними паленими ранами, вона сама дотягла його до ліжка, відправивши дрібних демонів, і прямо запитала про те, що сталося. Нік ніколи не брехав їй і того разу не став міняти звичку. Розповів усю правду: що задивився на янгола і що Роман покарав його за провину. Хазал, як Нік і припускав, вислухала його, але в її мовчанні було більше підтримки та готовності зробити все від неї залежне, аніж у будь-яких словах будь-якою мовою світу. Після тієї ночі Хазал приносила йому звістки, пов'язані з Раєм та янголом на ім'я Роуз.

Нік повільно опустився на жорсткий стілець критої тераси одного з кафетеріїв. На вулиці вже давно панувала осінь, а терасу господарі закладу навіть не думали закривати до теплих днів наступного року. Нік озирнувся на всі боки і, не помітивши жодної живої душі, блаженно заплющив очі.

— Вибрали? — поряд з ним з'явилася симпатична офіціантка у біло-синьому фартухові під колір закладу.

Нік кивнув:

— Американо без цукру.

— Одну хвилиночку, — дівчина кокетливо усміхнулася і попрямувала назад до приміщення.

Нік вдихнув на повні груди і разом з приємним прохолодним повітрям відчув гостре, але не дуже болюче печіння в грудях. Перебування у Світі Живих приносило не лише позитивні відчуття. А ще то був своєрідний знак, що настав час повертатися «додому».

— Ваш американо, — дівчина поставила на столик горнятко з напоєм, що видавав терпкий приємний аромат, й ніби ненароком зачепила його плече своїми пружними грудьми.

Нік підняв очі на кокетку й усміхнувся куточком красиво окреслених вуст. Сумнівів не було, ще одна його майбутня Пропаща.

— Я Кейт, — дівчина ще раз всміхнулася. — Ви не з наших країв?

— Не з ваших, — холодно відповів Нік.

— А що тут шукаєте? — поцікавилася.