Розділ 6. Видіння

Нік з усмішкою взяв з рук Ліліт цигарку і глибоко вдихнув її аромат. Як давно його ніздрі не відчували нічого подібного. Надто довго. Вона усміхнулася й повернула голову до католицької школи, звідки саме вийшла Рейчел, знову прямуючи до своєї автівки і несучи важкий рюкзак. Через дорогу від парковки йшла немолода пані, жваво розмовляючи по телефону. Жінка не бачила, як з-за рогу виїхав позашляховик і, не встигаючи пригальмувати, помчав на нещасну. Рейчел не думаючи жбурнула рюкзак і кинулася на дорогу, штовхаючи жінку на тротуар протилежного боку.

Нік повернув голову і побачив поряд з парковкою вже знайомих янголів небесного легіону: Мішель та Роуз.

Проте ні янголи, ні демони не наближалися до підопічної.

— Схоже, в ній дуже багато світлого. У нас мало шансів, але маємо отримати цю Душу. Дитячі ігри скінчилися, Ніку. Починається справжня робота. До справи! — скомандувала Ліліт. — Нам треба вкластися у строки. У Романа незабаром квартальний звіт у Темного.

— Який у нас план? — поцікавився Нік.

— Діємо швидко та злагоджено. Підбурюємо її до поганих вчинків та грішних дій. Адже вони, — Ліліт кивнула у бік Мішеля та Роуз, — робитимуть те саме на противагу нам. Ти готовий служити своєму патрону?

— Готовий! — погляд чорних очей затримався на Роуз і Нік відчув пульсуючий біль у спині. Пекельне татуювання давало знати про те, що його відвідують зовсім не ті думки, які мали б.

— Вперед! — Ліліт першою розчинилася у повітрі.

Те ж саме зробив і Мішель.

Нік та Роуз одночасно попрямували до Рейчел.

— Вам допомогти?

— Вам допомогти?

Одночасно звернулися янгол та Заблукалий до своєї підопічної, піднімаючи один на одного погляд. Яскравий блакитний зустрівся з безпросвітно-чорним. Нік на мить застиг.

Роуз завмерла, бачачи перед очима страшне видіння святотатства — її крила горіли яскраво-червоним полум'ям, приносячи найжахливіший біль. Роуз відсахнулася, а Нік все не міг зв'язати кілька слів до купи, аби продовжити розмову з Рейчел.

Рейчел тим часом піднялася та допомогла піднятися шокованій жінці.

З рота останньої на неї раптом ринув нескінченний потік лайки:

— Якого дідька ти твориш? Через тебе я розбила телефон. Безмозка курка. Ідіотка малолітня!

— Але я тільки хотіла допомогти, — невинно кліпнула віями Рейчел.

— Але я тільки хотіла допомогти, — гидким голосом повторила жінка. — Я з тебе компенсацію виб'ю. Тупа сучка!

Рейчел шоковано дивилася вслід хамці, що вже йшла тротуаром.

Тільки тоді Нік помітив Ліліт, котра весь час була біля жінки і тепер наблизилася до Рейчел.

Час знову сповільнився.

Ліліт схилилася до лівого вуха Рейчел і нашептала:

— Бачиш, Рейчел, от і допомагай після цього людям. Марно й безглуздо.

— Не всі люди такі і допомагати їм варто. Завжди, — втрутилася Роуз, схиляючись до правого вуха підопічної.

Повітря над Рейчел стало світлішати, знищуючи темний прозорий серпанок, яким обплутувала тіло Рейчел Ліліт.

— Ні, не варто. Собі дорожче. Ти хотіла допомогти, а тебе образили. Хіба це добре? — не змовкала Ліліт.

— Рейчел, тільки такі добрі та світлі люди, як ти, можуть зробити цей світ справедливим, — Роуз на мить подивилася на Ніка і знову звернулася до своєї підопічної. — Такі чисті люди, як ти!

— Не всі люди такі, як ця жінка, — повторила слова ангела Рейчел.

— Один/нуль, граємо далі, — гаркнула Ліліт, відступаючи.

Час знову помчав у звичному ритмі і світлий та темний серпанки, що огортали Рейчел, вмить зникли.

Рейчел підняла з тротуару рюкзак і подалася до свого автомобілю, не звертаючи уваги на трьох молодих людей, котрі стояли на тротуарі.

— Тебе хоче бачити Роман. Негайно! — прошипіла Ліліт до Ніка.

Коли демони зникли, поряд з Роуз виникла Далія.

Вигляд у неї був незадоволеним:

— Тебе хоче бачити Антон. Це терміново.

Роуз кивнула, і обидві миттєво зникли з поля зору зовсім непоміченими для людських очей.

Коли Нік постав перед темними очима Романа, архідемон був у нестямі від люті.

— Облиш нас, — гаркнув він Ліліт.

— Але... — вона навіть не встигла заперечити.

— Пішла геть! — Роман різко повернув голову до Ліліт і його очі миттєво спалахнули червоним полум'ям. — Я сказав, пішла геть!

Ліліт буквально вилетіла з кабінету, залишаючи Ніка.

Роман перевів важкий погляд на Ніка і той помітив, що його відображення в очах, котрі досі світилися, було оповите полум'ям.

— Що ти собі надумав? — жорстко прошипів Роман, наближаючись до Ніка.

— Я не…

Нік, як і Ліліт, не встиг договорити, бо сталося щось таке, що вибило його з колії геть-чисто. А здавалося, Нік думав, що бачив усе в Пеклі.

Вони в одну мить опинилися в кам'яній печері з безліччю факелів, котрі горіли біля стін. І без того не найприємніше пекельне повітря тут було просто задушливим й гарячим. З кожним вдихом Ніка нутро, здавалося, поглинає чистий жар, що обпалює та спопеляє. Роман схопив його за горло й підняв над собою, зустрічаючись з його поглядом

— Думати забудь! Про неї думати забудь! Ніку, це неприпустимо та неприйнятно! За це Диявол особисто тебе четвертує, шматок за шматком кидаючи в жерло Вогню Забуття на Сьомому Колі, — наступної миті руки його обвив справжній вогонь, плавно охоплюючи все підтягнуте тіло.

За спиною демона проросли величезні чорні крила, обличчя спалахнуло вогнем, рука, що стискала горло Ніка, перетворилася на головешку, спалюючи його. Нік закричав від болю у всьому тілі. Його палили живцем. Роман безпристрасно продовжував стискати Нікові горло. На лобі його з'явилися акуратні червоні роги, так само обвиті полум'ям.

— Відпусти! — ледве прохрипів Нік.

Роман врешті розтиснув пальці і Нік впав на кам'яну підлогу. Повсюди стояв запах обпаленого живого тіла й Нік закашлявся, спльовуючи кров.

— Забудь! — Роман кивнув углиб печери і темряви з'явилися два справжні середньовічні ката в шкіряних фартухах та масках на головах.