Розділ 5. Дуже неприємно, янгол

Сказати, що знову відчувати себе живим було дивно для Ніка, означало нічого не сказати.

Було неймовірно незвичним відчувати на обличчі торкання вітру, вдихати свіже повітря осені, що прийшла, змішане з ароматом терпкої міцної кави, котрий долинав з кафетеріїв, чути шум автомобілів, котрі неслися повз.

Повернення у Світ Живих сколихнуло в Нікові безліч спогадів: батько, бабуся, як вони там? За земними мірками пройшло лише два місяці з моменту його загибелі. Чи страждали вони досі, чи потроху звикали жити далі без нього? Знали б, що їхній хлопчик у штабі демонів. В дитинстві бабуся так багато говорила про Пекло і Рай. Чи ж вірила вона сама в те, про що розповідала?

Нік нервово гмикнув. Розказати б старенькій, як насправді виглядає Пекло. Він бачив його. Більше того, пройшов усі Шість Кіл і двері на Сьоме тепер перед ним були відчинені.

Наступної миті загін виник на одній з вулиць Вашингтона. Нік побачив вже знайому картину — перехожі застигли на ходу, автомобілі затихли і навіть птахи, котрі пролітали над демонами, завмерли в польоті, розправивши красиві крила.

— А в тебе крута сила, — усміхнувся Нік, поглядаючи на Романа.

Роман лиш скептично вигнув брову і його палаючий погляд спрямувався вздовж вулиці. Миттєво Ліліт повернула голову у бік погляду Романа і втягла повітря. Крила її акуратного носа задріботіли й вона заплющила очі.

— Відчуваєш? — Роман продовжував дивитися на кінець вулиці.

— Неймовірно, — кивнула Ліліт.

Роман повернув голову до Хазал й промовив:

— Будеш виконувати роль шукачки. Зосередься. Відчуй страшенно пекучий аромат. Він проникає у твій розум і ти відчуваєш печіння в горлі. Цей запах отруює тебе. Запам'ятай його, Хазал. Так пахне безгрішна чиста Душа!

Нік заплющив очі і спробував відчути все те, що описав Роман, і незабаром справді на кінчику язика вже відчувалася пекуча гіркота, наче він розкусив горошину гіркого перцю.

— А тепер на пошуки. Шукай її, Хазал, — Роман клацнув пальцями і багатолюдна вулиця вмить ожила.

Всі перехожі заметушилися й кинулися у своїх справах, навіть уявлення не маючи, свідками чого стали миттю тому.

Хазал злилася з натовпом і незабаром Нік втратив її з поля зору.

— І як усе це відбувається? — поцікавився він, повертаючись до Романа.

— Прослідкуй за Хазал, — скомандував Роман Ліліт і демонеса кивнувши попрямувала кудись в натовп. — Прогуляємось?

Нік погодився, бо ж що йому ще лишалося?!

Повільно чоловіки пішли тротуаром у протилежний дівчатам бік. Нік розглядав вітрини магазинів і красиві будинки й все ще не міг звикнути до того, що знову дихає. Це було так незвично. Час, котрий пройшов в Пеклі, здавався цілим століттям, не менше.

Коли повз дорогу промчав байк, Ніку згадався його власний залізний кінь і в грудях жалібно защеміло. Поки він перебував в Пеклі, здавалося, нудьгувати за минулим життям не було ні сил, ні часу, ні бажання, а вартувало лиш переступити кордон, що відокремлював потойбічний світ від Світу Живих, і нутро захлеснули гіркота та біль.

Роман помітив стан свого протеже і умисно звернувши у бік столичного парку підійшов до однієї з затишних лавочок.

— Присядемо? — Роман граційно опустився на дерев'яну лавочку, закидаючи ногу на ногу.

Нік присів поруч, трохи подаючись корпусом уперед і схиляючи голову до носків своїх черевиків.

— Сумуєш? — Роман спрямував погляд на перехожих, немов вивчав їх: матусі з малолітніми дітками, закохані парочки, котрі трималися за руки, спортсмени, що пробігали повз з навушниками у вухах, старі бабусі з собачками на повідку.

Усіх тих людей Роман бачив наскрізь. Зчитував думки, наче текст з монітора свого супер нового лептопа.

— Напевно це і є той уламок? — спитав Нік, підводячи погляд на нього.

— Напевно, — Роман продовжував своє спостереження.

— То як, Хазал і Ліліт упіймають потрібну нам Душу, а ми потягнемо її в Пекло? — різко змінив тему Нік, приєднуючись до спостереження.

— Розчаровуюсь в тобі, — скорчив гримасу Роман. — Для цього я маю тисячі рядових демонів на всіх Шести Колах, котрі забирають грішні Душі до Пекла. Подивися на них, усі ці нікчемні люди — наші. У кожному сидить заздрість, злість, ненависть, жадібність, хіть. В кожному з них. Забрати грішника не складає жодних труднощів і у нашої братії роботи вистачає. Наше завдання полягає в тому, аби знайти чисту безневинну Душу й навернути її на зло, підштовхнути до гріхів, спокусити, якщо тобі так буде зрозуміліше, і тільки тоді поцупити до Пекла. На це йде багато часу і до того ж нам протистоять конкуренти з Раю. Вони роблять все те саме, лише у зворотний бік. Справжня гулянка починається тоді, коли ми обираємо одну й ту саму Душу одночасно.

— Он воно як?! — Нік кивнув і замислився.

— Невже ти справді думав, що буде легко? — засміявся Роман. — Так не буває. Я проведу тобі бойове хрещення, так би мовити. Йдемо.

Роман піднявся і Нік наслідував його приклад.

За мить вони опинилися на одному з підвісних мостів, де стояла дівчина, міцно тримаючись за поручні. По її щоках котилися сльози.

— Ну ось! Ця точно наша. Залишилось лише дочекатися, — усміхнувся Роман.

Всередині Ніка ворухнулася жалість і він прошепотів:

— Що ж ти робиш, ідіотко!

— Точніше й не скажеш, — кивнув Роман.

Нік дивився на ще зовсім юне обличчя, не вірячи, що дівчисько зістрибне:

— Тобі не шкода її? Хоч краплю?

— Чому я маю шкодувати цю малолітню дурепу, котра розпустила шмарклі і покінчить життя самогубством через якогось не менш неадекватного шмаркача, що не звертає на неї уваги? Їй начхати на батьків та людей, котрі її люблять. Щоправда, не зрозуміло за що. Ні, Нік! Мені її зовсім не шкода, — крижаним тоном відповів Роман.

Світ навколо завмер і Нік глянув на Романа, але той лише кивнув у протилежний бік.

Ліворуч від дівчинки виникло неймовірно яскраве, сліпуче біле світіння, і в міру того, як воно тануло, Нік бачив прекрасну русяву дівчину мініатюрного зросту в легкій білій сукні. Вона сумно глянула на самогубцю і повернула голову до демонів. Романа впізнала миттєво і той навіть козирнув їй, а ось високий темноволосий юнак був зовсім не знайомий.