Розділ 3. Хто на новенького?!

Хазал здавалася Ніку єдиною реальною істотою, яка була настільки матеріальною, наскільки дозволяла матеріалізувати її свідомість. Хазал стала для Ніка чимось на кшталт друга: віддана та готова прийти на допомогу в будь-якій ситуації. Вона мало говорила і лише тоді, коли до неї зверталися, але Ніка це не напружувало, а навіть навпаки. Він сам волів мовчати.

Після пригоди в кар'єрі, коли Нік зіштовхнув Пропащого в киплячий водно-пісочний коктейль, його цуралися. На Першому Колі й так Душі не об'єднувалися в компанії і не смакували анекдоти, вибираючи відчуження, а ставлення до Ніка й взагалі стало крижаним. Звиклий до чогось подібного у Світі Живих, він не відчував з того приводу дискомфорт.

Повертаючись після каторжної роботи в стіни похмурого будинку, не рідко побиті батогом до напівнепритомного стану, і Нік, і Хазал влаштовувалися по кутках порожньої кімнати й в повному мовчанні проводили там ніч, чекаючи, коли настане черговий і не менш важкий день в Пеклі.

Так повільно і водночас невблаганно швидко проходили день за днем, а коли настав триста сорок восьмий, на Ніка чекав черговий сюрприз. Коли він прийшов до кар'єру, там крутилася Ліліт. Демонеса очікувала на його прихід, чомусь Нік у тому навіть не сумнівався. Підійшовши ближче раптом зрозумів, у чому була причина паніки.

Кар'єр перетворився на арену, в центрі котрої, палаючи вогнем, носилося створіння в червоному боксерському халаті з капюшоном, натягнутим на голову. Лише обрисами фігури воно нагадувало людину. Навколо арени зібралися всі Пропащі Першого Кола. Нік зазначив, що їх було безліч.

— Довести на крові, що ви справді гідні Другого Кола Пекла — ось ваше сьогоднішнє завдання, — проголосила Ліліт. — Якщо зможете вистояти проти вартового Сьомого Кола, отже самі зможете перейти на Друге.

Миттєво навколо арени спалахнули язики полум'я, котрі так нагадували полум'я в очах демона вищого рангу на ім'я Роман.

Страж дико заревів і скинув боксерський халат, репрезентуючи публіці свою сутність. Він був високим, з не менш великим накачаним тілом, яке ніби вже давно перебрало зі стероїдами. На його обличчі красувалося майстерне татуювання, що зображувало череп.

Спостерігаючи за боєм, що вів страж, Нік абсолютно чесно зізнався в тому, що силою йому ніколи не подолати демона. Потрібна була спритність, хитрість і звичайно ж удача. До неї Нік закликав навіть з Пекла.

Оголошення його імені привело Ніка в якусь подібність ступору, але він тривав лише мить. Нік ступив на арену, оцінюючи всі сили супротивника сповна.

Страж загарчав і накинувся на Ніка, з усієї сили збиваючи того на курну землю. Нік закашлявся і спробував підвестися, але зверху, в область попереку, обрушився ще один удар, котрий паралізував. Страж заревів. Вхопивши Ніка за руки, підняв над собою і, розкрутивши, кинув на землю. Нік відчув, як легені пропалює вогнем, а в роті відчувається присмак піску та пилу. Він сплюнув, підводячись навколішки. Страж завдав удару ногою Ніку під ребра і той знову скорчився від болю. Свідомість туманилася, а з рота потекла кров. Проте бажання потрапити на омріяне Друге Коло тиснуло Ніку на мозок і він, покликавши на допомогу всю силу, раптом різко перехопив занесену для чергового удару ногу супротивника за кілька дюймів від своєї печінки. Страж видав несамовитий рик, коли Нік з усієї сили потягнув його ногу на себе, тим самим штовхаючи на землю. Від дотику стража до землі арена затремтіла. Нік підвівся і натиснув йому на горлянку ногою. Спроба демона піднятися теж не дала бажаних результатів. Нік випередив супротивника, ударяючи його в щелепу. Тієї ж миті земля під їхніми ногами в прямому сенсі розверзлася і Нік полетів у безпросвітну пітьму.

Ліліт з непідробним інтересом спостерігала за Ніком, котрий лежав на жорсткому ліжку. Її бездоганно гарне обличчя прикрашала переможна усмішка.

— На твоєму місці я так не радів би, — крижаний тон Романа змусив її обернутися на голос.

Демон вищого рангу стояв у напівтемній кімнаті, що нагадувала непоганий готельний номер, і уважно вдивлявся в обличчя Ніка, груди якого плавно піднімалися і опускалися в такт диханню.

— Я думаю, він ще не раз нас здивує і можливо ти навіть захочеш взяти його до своєї команди, — спокійно відповіла Ліліт.

— Ти настільки самовпевнена, що це починає дратувати, — гаркнув Роман і зробив крок уперед до Ніка, що лежав у несвідомому стані.

— Тоді я все роблю правильно, — куточком вуст усміхнулася вона. — Але Нік Уокер особливий. Ти відчуваєш це так само як і я. Визнай. Шкода буде, якщо його потенціал розкусить демон з іншого штабу, ворожого до нас, і вислужиться перед Темним. Люцифер, наприклад. Романе, ми повинні сприяти тому, аби цей хлопець потрапив на Шосте Коло. Він стане найкращим мисливцем твого штабу. Він відчуває. Він мислить. Частина його, крихітний уламок, досі жива, і це дуже важливо. Такої Душі в Пеклі не було віками. Він Заблукалий. Ти це знаєш, то ж поспіши скористатися даним нам шансом, поки не пронюхали янголи і не донесли Світлому. Тоді господар не пощадить нас.

— Ти розумієш, що цим ми порушимо субординацію між Пеклом та Раєм? Ми мусимо повернути його до Чистилища. Негайно! — зіниці Романа спалахнули червоним полум'ям злості.

— Я демонеса-спокусниця і моя роль — підбурювати й спокушати до необачних вчинків, але ти знаєш, що зараз я озвучую твої власні думки, — Ліліт підійшла до Ніка, що досі лежав на ліжку, і провела по його щоці витонченим пальчиком. Потім її рука трохи зсунула браслет на зап'ясті Уокера і вони обоє побачили тонкий червоний бугристий шрам під ним. Ліліт усміхнулася й підвела очі на Романа.

— Перше Коло Пекла Нік Уокер вже пройшов. Що ж, можливо, ти й маєш рацію, — Роман розчинився в повітрі, залишаючи вже звичний прозорий чорний серпанок.

Ліліт клацнула тонкими пальчиками і очі Ніка різко розплющилися. Їхня райдужка на мить набула зловісного чорного тла, а потім знову повернувся пронизливий карий погляд.