Глава 17

Після того як широка горбиста спина Віталія зникла в дверному отворі, Сашко залишився в компанії Альбера Камю. Він дочитав «Стороннього» за годину, ніби спостерігаючи, як хтось грає в комп'ютерну гру від першої особи, позбавлений будь-яких емоцій - видно тільки руки персонажа і події, що розгортаються перед ним. Сашко зрозумів: не дивлячись на критику на початку книги, де головного героя називали людиною, яка не хотіла брехати собі і запихатися в рамки, нав'язані суспільством (від чого той і є «стороннім»), все ж стріляти в іншу людину через те, що тебе сліпить сонце, не можна. І цей Мерсо' – ходяче непорозуміння, причому небезпечне через свою маніакальну флегматичність. І саме так і слід було назвати цю повість - «Непорозуміння». Хоча книга йому дуже сподобалася і читалася на одному диханні. Сашко погодився, що Альбер Камю геній, бо створення такого персонажа, і сама манера оповіді вимагали наявності геніальності. І, напевно, молодості.

Читати більше не хотілося. Від нудьги Сашко включив телевізор. Транслювався тільки місцевий канал. Якраз зараз, о дев'ятій годині, починалися ранкові новини. Очікуючи побачити якісь заходи з благоустрою міста К., або культурні та спортивні події, Сашко здивувався, тому що замість цього показали фотографію лисого мужика на весь екран. Обличчя його не було потворним або злим, а навіть, може, й симпатичним, але в цілому, подивившись на нього, в душу закрадалося нічим не з'ясовне відчуття небезпеки. Васильєв Ігор Андрійович, 34 роки, розшукується правоохоронними органами. Всім, хто бачив або знає про його місце перебування, прохання повідомляти в районні відділення поліції.

Після цього показали перевернутий на дорозі «Ікарус», поруч - машини швидкої допомоги і пожежників, з автобуса рятувальники дістають тіла загиблих. Сашко подумав, що навряд чи родичі зможуть їх впізнати по обличчям. Репортаж продовжився зверненням мера, який прибув на місце події, до мешканців міста К.

- Всі ми знаємо, що стартував проект «Добрі люди», великою метою якого є очистити людство, виполоти бур'яни ворожнечі і зла, і посіяти по всьому світу добро і любов. Нашому місту випала честь стати першим в становленні нового порядку і закладенні фундаменту світлого майбутнього. Кожен житель міста може заслужити вічне життя своїм добрим серцем.

Але все ж знаходяться люди, люди заздрісні і дурні, які хочуть перешкодити проекту. На засіданні Міської Ради було прийнято рішення, що таким не місце серед нас. Основне завдання органів влади - впізнати їх і вивезти за територію міста К. І, можливо, тоді хто-небудь з них задумається, зробить висновки, і приєднається до проекту, але вже з чистим серцем.

Васильєв Ігор позбавив загиблих у цій трагедії такого шансу. Він винен в тому, що перекинувся автобус, загинули люди ... Сам же злочинець зник з місця трагедії. Тепер сім'ї загиблих не дочекаються своїх рідних, які могли стати добрішими і мудрішими, заслужити прощення. Як Господь прощає нас, так і ми повинні прощати ближніх, інакше нам немає місця в проекті «Добрі люди».

Я звертаюся до тебе, Ігоре! Якщо ти мене чуєш - знай - браслета тобі все одно не бачити. Ніяким обманним або насильницьким шляхом ти його не отримаєш. Здатися і чесно понести покарання - це єдиний вихід. Обіцяю, кожен в місті К. буде шукати тебе! Разом ми сильні. І ми будемо боротися проти тих, хто захоче перешкодити нам вступити в нове безсмертне життя!

Завершувало репортаж інтерв'ю з водієм «Ікаруса» - поліцейським Коляденко Павлом. Він лежав на лікарняному ліжку. Голос його був слабким. Павло плакав.

- Він наскочив на мене. Я втратив керування автобусом. Наїхав на трамвайні колії. Вони на невеликій височині ... Розділяють дорогу ... На швидкості цього було досить, щоб ми перекинулися. Товариші мої загинули. Люди загинули, яких ми вивозили з міста ... Він встиг вистрибнути. Я за ним. Приземлився погано. В думках одне - тільки б не відключитися. Доповз до житлового будинку. Як міг, піднявся на ноги. Постукав у вікно. Слава Богу, люди виявилися свідомими. Поки чекали поліцію і швидку, вони надали мені першу допомогу ...

Між іншим, було оголошено, що свідоме сімейну пару, яка допомогла Павлу, вже нагородили браслетами.

Сашко вимкнув телевізор. Він подумав, що не хотів би де-небудь на вулиці зустрітися з цим лисим втікачем. Сам того не усвідомлюючи, він йшов у ванну. Ноги зупинилися перед дзеркалом.

«Навіщо я сюди прийшов?»

• просто здається, але начебто деякі зміни вже виявлялися. В останній раз він голився вчора вранці, і зазвичай на наступний день, не дивлячись на свої вісімнадцять років, вже показувалася пристойна щетина. Зараз обличчя було майже гладким, трохи виступила шорстка синява. Серце забилось частіше.

«Заспокойся. Браслет вживили тільки вчора ввечері. Так рано не може початися ... »

Але все ж Сашко дістав з шухляди письмового столу товстий зошит на 96 аркушів, що залишилася ще з навчання в коледжі, і вирвав кілька списаних сторінок. Їх виявилося небагато, всього лише чотири або п'ять. Це був словник з англійської мови. Він записав у зошит свої припущення на рахунок перших змін в організмі. При цьому Сашко вказав число і точний час на момент запису.

Після цього він вирішив поспати. Рішення було прийнято вчасно, бо сонний стан раптово набув неймовірної сили. Сашко встиг дійти від письмового столу до ліжка. Як розстелив ліжко, ліг і заснув, він вже не пам'ятав.