12

— Містер Дарсі, радий, що Ви нарешті добрались до нас! — посміхнувся шеф-кухар хоч в його тоні й звучала іронія.

— Перепрошую, я лише сьогодні вранці дізнався про зміну робочого місця. Потрібно було замінити форму. І все таке…

— Гаразд-гаразд. Залиште подробиці при собі. Міс Еванс попередила, що в перший день Ви можете запізнитись. Що ж, часу на розмови у нас не так вже й багато. Тож прошу запам’ятати три правила, які Ви маєте дотримуватись впродовж наступного місяця. Перш за все: тут головний я. І мої накази не обговорюються. По друге: якщо Ви працюєте в залі, то з клієнтами суто розмова по суті. Усе особисте після зміни. По третє: якщо Ви працюєте на кухні, то дотримуєтесь чистоти та робите лише те, що Вам кажуть. Маєте ще питання?

— З чого мені почати? — стримано запитав Раян розуміючи, що шеф буде ще більш суворим, ніж Міранда. 

Як же невдало склались обставини! Звідси для розмови з Мірандою впродовж дня він точно не зможе вирватись. Лишається сподіватись, що за цей день вона остигне. Та і йому буде час аби придумати щось, щоб повернути її прихильність. 

— Першу половину дня проведете в залі. Зараз допоможіть підготувати зал до зустрічі гостей. Дівчата розкажуть що робити. Опісля продовжите на кухні.

***

Впродовж дня Міранда кілька разів поривалась піти до ресторану аби поглянути як справляється Раян. Але кожного разу стримувала себе. Щоразу пригадувалися слова Раяна. Чому вона так відреагувала на появу тієї дівчини? Невже й справді ревнувала? Але ж він навіть не подобається їй як хлопець. 

Ну так, він симпатичний та привабливий. А ще моментами хороший та смішний. І сильний. І… Стоп! Про що вона думає?! Це ж Рай! Хлопець, який не пропускає жодної симпатичної дівчини та живе одним днем. Він не може бути тим, хто западе їй в душу. Такі, як він не уміють будувати стосунки. 

— Про що задумалась?

— Та так… Просто… — ледь посміхнулась Міранда сконцентрувавши погляд на Крісті.

— А що твій підопічний?

— Хто? - здивувалась Міранда, але за мить зрозуміла про кого питає подруга й посміхнулась. — Не знаю. Я не ходила туди від самого ранку. Над ним керує шеф Ліонель.

— І тобі навіть не цікаво як він справляється?

— Що ти маєш на увазі? — примружилася дівчина.

— Ну… — коли він був носієм, то досить часто крутився біля тебе. А зараз якось не звично, що ви поокремо.

— Я б побачила що б ти робила, якби була на моєму місці. З Дарсі-старшим не пожартуєш.

— Але ж обрав він тебе.

Відповісти Міранда не змогла, адже до рецепції підійшли клієнти й Крісті зайнялася оформленням номерів. Міранда ж попрямувала до кабінету та заповняючи документи провела там решту дня. А опісля попрямувала до свого номера. Аби відволіктись від думок розгорнула свій блокнот. За останній місяць він поповнився кількома записами. Але лише один з них стосувався переліку мрій. Хоча, варто було зазначити, що ті, що тут з’явились, були не менш важливими та цікавими. Просто вона їх не очікувала. Взявши ручку вона вже хотіла записати дещо нове та звук сповіщення на телефоні відволік від думок.

“Потрібна твоя допомога. Підсобка біля кухні” 

Вагаючись, чи діє правильно Міранда все ж попрямувала до підсобки. І чим ближче вона наближалась до неї, то тим безглуздішим проханням їй здавалось те повідомлення.

— Якщо ти вирішив мене дарма заманити, то… — зіштовхнувшись з Раяном вона завмерла. Стоячи у дверях зі складеними на грудях руках він загороджував прохід в середину підсобки.

— Швидко ти. — саркастично промовив хлопець. — Особливо якщо врахувати, що ти мій куратор, але жодного разу за день не поцікавилась як в мене справи.

— Ти дорослий хлопчик і навряд чи тобі потрібна була моя увага.

— Увага, можливо, й ні. А от допомога точно.

— Тобі? Допомога? — наче не вірячи перепитала дівчина ледь стримуючись. — Судячи з твого вигляду ти цілком в порядку.

— Мені потрібна допомога з ось цим. — повернувшись Раян вказав на два великі відра картоплі та миску із кількома обираними картоплинами. — Шеф наказав обібрати цю картоплю. Інакше піти я не можу. У мене з нею не склалося. Тож ти мене сюди втягнула. Ти й допомагай.

— Ну втягнув сюди ти сам. Та й картопля не дівчина, її треба чистити, а не стосунки будувати.

— От ти й допоможеш мені.

— Ще чого. — фиркнула склавши руки на грудях.

— Якщо справимося за годину, то сходимо на нічний сеанс кіно. Сьогодні якраз прем’єра. — переможно посміхнувся Раян, хоч Міранда ще й не погодилася.

— Гадаєш мене можна підкупити якимось походом в кіно? — примружилась дівчина. — Я гадала, що ти краще розумієш дівчат.

— Мені достатньо знати їхню анатомію. В цьому плані ви якраз не відрізняєтесь.

— Боже, ти — нестерпний! — закотила очі Міранда. — І взагалі, я не збираюсь слухати про твої походеньки! — вона розвернулась аби йти, але Раян упіймав її за зап’ястя. Намагаючись не завдати болю руці потягнув дівчину до себе.

— Та годі тобі. Я всього лиш чесний з тобою.

— Ти?! Чесний?! — вона хмикнула — З чого б це?