11

Гуляючи вуличками “маленької Італії” Раян розповідав різні історії пов’язані з цими місцями. Міранда здебільшого слухала та розглядала старовинні венеціанські будівлі. Хоча, час від часу ставила питання, які її зацікавили.

На одній з вулиць грало кілька вуличних музикантів, яких слухали як туристи, так і місцеві. Міранда уважно вслухалась в мелодії пісень та спостерігала за тим, як грають музиканти. Свого часу вона пробувала теж грати, але тоді не вдалося. А от тепер… Було б добре спробувати навчитись. Хоч це й не входило в список її планів на цей рік.

Гуляючи містом Раян бачив, як зацікавлено слухає його дівчина. Її глибокі сині очі були наповненні цікавістю та щирістю. В деякі моменти вона захоплювалась настільки, що й не помічала таких дрібниць як випадкові дотики, тримання за руки, близькість тіл… Він свідомо використовував ці прийоми поки дівчина була зайнята його розповідями та архітектурою кварталу. Адже намагався полонити її хоча б тактильно. 

На одній з мелодій Раян легенько закружляв у танці Міранду. Здавалось, що дівчата люблять такі речі. І, спершу, дівчина піддалась імпульсу та віддалась танцю. Та вже через кілька кроків зупинилась і похитала головою.

— Думаю, це трохи занадто.

— Ми ж лише гуляємо та розважаємось. Що в цьому поганого? — не відпускаючи її рук запитав Раян.

— Для чого питати те, що й так зрозуміло? — вона ледь стиснула губи, наче шкодуючи про те, що має сказати. Та все ж попрохала:

— Повернімось до готелю?

Не бажаючи сперечатись Раян лиш кивнув головою та, не відпускаючи руки дівчини, попрямував в сторону готелю. Те, що Міранда не пручалася, а навпаки, легенько трималася за неї, було для Раяна маленькою перемогою.

І це відчуття не покидало його впродовж тижня. Адже Міранда вже менше його уникала й вони спокійніше спілкувалися. Але в один із днів відчуття перемоги зникло. 

Це сталося тоді, коли Раян помітив Міранду, яка наприкінці його зміни радісно посміхаючись увійшла в готель з букетом квітів у руках та невеликим подарунковим пакетом. Спершу йому здалося, що це дежавю. Але її ледь помітний жест долонею замість  “привіт” доводив протилежне.

Раян стояв стиснувши кулаки. Його брала злість на того, через кого дівчина приходила щаслива та ще й з квітами. Адже цей тип, а Раян не сумнівався, що вона зустрічалася з хлопцем, псував усі його плани.У момент, коли він вирішував чи йти за нею, чи не йти до готелю увійшли його друзі. За виключенням Сета, який все ще був під домашнім арештом, вся компанія була в зборі.

— Судячи з форми, ти й справді тут працюєш. — присвиснув Люк.

— Заходив би частіше, то б і сумнівів не було. — кинув Раян вітаючись з кожним.

— Ми у клуб. Ти з нами? — поцікавився Ітан обіймаючи кохану. — Можеш і свою блондинку прихопити.

— Не моя вона. Поки що. — процідив Раян стискаючи зуби. — І взагалі, я в клубі розважитись хочу, а не напружуватись через її присутність.

— Правильно, гарненький відпочинок поверне тебе справжнього. А не оцього… Працюючого. — пирхнув Люк.

— Тоді, їдьмо? Я лишень скину цю робу та прихоплю куртку. — кинув Раян. І вже менш ніж за годину усі були в клубі. А вже за кілька годин він повертався до готелю разом з шикарною блондинкою.

— Містере Дарсі, дозволите?

— О, міс Еванс, нарешті! Давненько ми з Вами не зустрічалися. То з чим Ви прийшли? 

— Я хотіла поговорити про Раяна. Точніше, про його стажування.

Гарольд Дарсі, уважно розглядаючи дівчину, ледь підняв брову та нахилив голову.

— Знову якісь проблеми? Чи він ухиляється від роботи?

— Ні, навпаки. Раян старанно працює. А Ви казали про те, що він має пройти кар’єрні сходинки. То я хотіла запитати, чи можна перевести його на вищу посаду.

Гарольд Дарсі був одним з не багатьох перед ким Міранда ніяковіла. Його завжди офіційний та незворушний вигляд складав враження суворої людини. І от зараз, одного погляду вистачило, аби Міранда пошкодувала про те, що прийшла сюди.

— Це Раян Вас попросив?

— Ні. Ми з ним не спілкувалися на цю тему. Й він не в курсі того, що я тут.

— хм, це добре. — посміхнувся Гарольд та відкинувшись на спинку крісла додав. — Міс Еванс, Ви його куратор. І якщо Ви насправді вважаєте, що йому можна йти далі, то так і є. Він може переходити до нового етапу. Але всі умови й надалі зберігаються.

— Дякую, містере Дарсі. — посміхнулася Міранда та вийшла з кабінету.

Думка про те, аби нарешті Раян опинився на новій сходинці стажування, прийшла до неї пізно ввечері. Й вона справді не встигла повідомити Раяна. Тож сподівалася, що влаштує йому гарний сюрприз. Рай і справді останнім часом багато працював і заслужив цього.

 Спускаючись ліфтом до поверху Раяна Міранда пригадала випадок, коли Рай мав приміряти нову форму. Не бажаючи, аби й цього разу не сталося якогось конфузу вона вирішила спершу взяти потрібну форму для нього, а тоді вже піднятися. НА щастя вона пам’ятала розмір. Тож вибір костюма не зайняв багато часу. І вже за якихось п’ятнадцять хвилин вона була на потрібному поверсі. Якраз за пів години до початку робочого дня.

Посміхаючись від смаку новини вона постукала у двері спальні Раяна. Рай не відгукувався. Тож вона постукала ще раз. Цього разу за дверима почулися легкі кроки й двері відкрились. Перед нею, сонно протираючи очі, стояла блондинка. Волосся було ледь скуйовджене, а на оголеному тілі не застебнута сорочка Раяна.