9

Через слова офіціантки Міранда практично відразу відчула, що у неї палає обличчя. І не лише обличчя, а й душа. Здавалося, що в шлунку скрутився тугий вузол образи. Так соромно їй не було ще ніколи. Було прикро, що її прирівняли з дешевою підстилкою. В той час, як вона всього лиш проявила доброту. Поки в голові Міранди проносився вихор думок офіціантка відійшла від їхнього столика. Але йдучи кілька разів поверталася аби поглянути назад. Міранді знадобилася уся сила волі, аби не вибігти звідти відразу. Не бажала показувати, що ті слова її ранили.

— Другий шанс, кажеш? — зиркнула на Раяна вона щойно та офіціантка опинилася достатньо далеко, аби не чути їхньої розмови. — Гадаю, що дехто чекає не дочекається другого шансу. І це точно не я.

Підвівшись Міранда нахилилася до Раяна так, що зі сторони здавалося, наче вона цілує його в щоку. Але насправді вона лиш прошепотіла
— Навряд чи зіпсую вам цю ніч, але пиху трохи зіб’ю. — Підвівшись вона хотіла йти. Але Раян вхопивши її за руку потягнув до себе й він несподіванки дівчина втратила рівновагу та впала йому на коліна.

 — Хто сказав, що я планую провести цю ніч з нею? — прошепотів він обхопивши її обличчя своїми теплими долонями. 

Слова тієї офіціантки стали для нього не меншою несподіванкою, ніж для Міранди. Їдучи сюди він навіть не думав про те, що може зустріти її тут. Адже вона була однією з поміж багатьох інших. Але сама того не бажаючи та дівчина допомогла йому з Мірандою. 

Адже дівчата зляться коли їм не байдуже? Було б байдуже, то вона б не реагувала так гостро. А так… Щойно прозвучали слова тієї шатенки Міранда широко посміхнулася вдаючи байдужість. Але від Раяна не приховалось те, що в її очах бігали гнівні вогники.

Та й та маленька вистава подіяла на Раяна неоднозначно. Для Міранди, це була лише гра. Але він і справді бажав поцілувати її. Бажав цього ще від моменту першої зустрічі. І зараз, заглядаючи в її блакитні очі, відчуваючи як її стегно давить на його тіло, як сіпаються м’язи під награною посмішкою, зараз він подумки боровся між бажанням поцілувати та бажанням не злякати. Він не міг втратити шанс на перемогу. Тільки не через цю вперту Блондиночку.

— Але… — щойно Міранда відкрила рота аби щось заперечити — Раян накрив її вуста своїми. Спершу, від несподіванки вона завмерла. Та щойно легкий та ніжний поцілунок став сильнішим та глибшим дівчина долонею штовхнула Раяна в груди. — Що ти робиш?!

Відірвавшись від дівчини, розглядаючи її пухкі рожеві вуста, що ледь поблискували, він подумки погоджувався з її питанням.

— Допомагаю збити пиху з тієї офіціантки. Ти ж це намагалася зробити?

— Це.. Але, то була імітація! — вона глибоко вдихнула та оглянулася. — Здається, твоя вистава була марною, її ніде не має.

— А могла б і подякувати. — хмикнув Раян.

— За те, що ти скористався ситуацією, аби затягти мене до себе на коліна та поцілувати? — обурилася Міранда надувши губи так, що Раян заледве стримувався аби не поцілувати їх знову.

— Але ж я не тримаю тебе. А ти й досі не поспішаєш встати. Навіть навпаки, соваєш місцем, де закінчується сукня по моєму тілу.

Усвідомивши про що говорить Раян Міранда різко підвелася на ноги та обтягнула сукню.

— Пробач, якось не подумала про це. — Забравши свою сумочку, яка невідомо як опинилась на столі, дівчина поглянула на Раяна, який сіяв наче щойно зробив якесь досягнення. Погляд мимоволі спустився до його губ й вона підсвідомо облизала вуста. На них ще й досі був смак поцілунку Раяна.  вона розуміла, що поцілунок їй сподобався. Але… Якби ж вони зустрілись за інших обставин!

— Про що задумалась? — несподівано змінив тему розмови Раян. Тим самим витягуючи Міранду з роздумів. Хоча, він це зробив радше для себе, ніж для Міранди. Раніше він вважав, що потяг до цієї дівчини схожий до спраги. Варто трохи випити аби втамувати бажання. Та виявилось, що вона лише п’янила. І її хотілось ще і ще.

— Про те, що нам майже вдалось. Але… Іноді краще вчасно зупинитись. Аби не наробити дурниць. Гадаю ми квити.

Ледь посміхнувшись Міранда попрямувала до виходу. Лишивши Раяна сам на сам з думками. Попри випадок з цією офіціанткою вона не відмовилась від другого пункту плану й вирішила влаштувати собі прогулянку.

Хоч в чомусь вона погоджувалася з Раяном. Вона й справді не знала міста. А зараз була чудова нагода розгледіти його. На щастя на дворі лише сутеніло. І цього було більш ніж достатньо.

Вона стояла на набережній та розглядала корабель, який був пришвартований до пірса. У визначені години на нього могли потрапити туристи. І вона теж бажала це зробити. Потрібно лише дочекатися вихідного. І тоді…

— Ти промерзнеш, Блондиночко! — прозвучало настільки несподівано, що Міранда стрепенулася та зойкнула. — Господи Боже, ти так можеш до сердечного нападу довести! — обурилася вона повернувшись до Раяна.

— Здається після нього потрапляють в рай? — примруживши очі насмішкувато перепитав він — Якщо так, то виходить, що ти не перша, що я до цього доведу. Та й від таких переляків не помирають.

— Як сказати — пробубніла настільки тихо, що Раян не розібрав її слів. А вже тоді додала голосніше. — А що ти тут робиш?

— Ти так і не повечеряла. Не міг же я допустити, щоб ти через мене залишилась голодною. Тож пропоную повечеряти прямо тут. Нам запакували нашу вечерю.