8

Через пів години Міранда спустилася в хол та оглянувшись навколо зауважила, що Раяна ніде не має. Томас на рецепції обслуговував клієнта, і, судячи з розміру багажу, послуги носія от-от мали знадобитися. Тож це була чудова нагода змусити Раяна гарно попрацювати. Але цей план не спрацює, якщо він зараз не з’явиться.

Шукати Раяна прямо зараз в Міранди не було бажання. Якщо він і далі нехтує роботою, то це не означає, що й вона може це робити. Хмикнувши Міранда вирішила йти у справах, а не стояти та виглядати коли Дарсі — молодший нарешті з’явиться.

— Кудись тікаєш? – прозвучало в той момент, коли вона вже повернула в один з коридорів.

— На відміну від тебе я не нехтую роботою. — розтягнула вуста Міранда вдаючи посмішку.

— Але ж я тут. — розвів руками в сторони Раян. — Та мій куратор здається не прагне мене навчати.

— То виходить це я вина, що ти тиняєшся невідомо де?

— Не невідомо де. — заперечив Раян. — Я був у начальника охорони. Хлопці точно не допрацювали вночі. І це не має зійти їм з рук.

— Але ж все обійшлося. — заперечила Міранда уявляючи, що про неї можуть подумати якщо вже Раян через неї пішов до охорони.

— Обійшлося, тому що я з’явився вчасно. Вони мали бути уважнішими. — заглянувши в блакитні очі Раян тихо додав. — Ти хоч уявляєш, що могло б статися?

Міранда кивнула головою. Насправді вона розуміла небезпеку того випадку. Й охорона мала працювати на випередження. Але сперечатися з керівником охорони вона не могла та й не мала права. Але те, що Раян зробив це за неї, підкуплювало. 

— Дякую!

— Не терплю коли чоловік підіймає руку на жінку. Та й на та твоєму місці могла бути будь-яка працівниця, тож можеш не дякувати.

— Ну звісно. — фиркнула Міранда відчуваючи розчарування через слова Раяна. Адже на мить повірила, що він зробив це лише заради неї. І ранковий гнів пробудився з новою силою. Оглянувшись до рецепції вона помітила, що Нік вже збирається відносити речі нових відпочивальників. — Ходімо, розпочнеш нарешті працювати!

Підійшовши до рецепції вона ввічливо посміхнулася до клієнтів та нахилившись до Ніка попросила його не відносити речі.

— Це зробить Раян. Можеш не турбуватися, на твоїй заробітній платі це не відобразиться. — і, щойно клієнти попрямували до ліфта, Міранда додала вже трохи голосніше: — Ніку, у тебе сьогодні вихідний. Замість тебе працюватиме Рай. Увечері заглянеш за новим розкладом на цей місяць. А зараз можеш йти.

Щойно дівчина завершила говорити, як в неї вперлося два здивованих погляди. Обидва повні недовіри. Але причини у кожного свої. 

— Ну ж бо, сміливіше! Ніку, можеш йти. Раяне, будь ласкавий, візьми речі та віднеси їх в номер жильців, які щойно заселилися. Можеш взяти спеціальний візок для речей. Але для тебе без звички це може бути заважко. То можеш поки відносити речі частинами.

Перш ніж піти Міранда відмітила як вії її останніх слів у Раяна витягнулося обличчя та стиснулися кулаки. Ледь посміхнувшись кутиком вуст вона відразу ж повернула безпристрасне обличчя та попрямувала туди, куди йшла перед тим. Її потрібно було відвідати ресторан, перевірити зали відпочинку та територію тераси.

Мережа готелів Рай відзначалася своїм турботливим ставленням до клієнтів. І одним з правил було “робота на випередження”. Адміністратори відвідували клієнтів у різних місцях готелю, спілкувалися з ними, цікавилися чи все влаштовує. І при ознаках невдоволення розв'язували питання. Все, аби клієнт підсвідомо обирав саме цю мережу готелів.

Такий “огляд” зайняв у Міранд практично увесь день. Але вона все одно виокремлювала час для того, щоб перевіряти чи працює Раян. Та ще й коли його не було поруч наказала Тому викликати Раяна якомога частіше. Хіба вже водночас потрібні кілька носіїв, то вже брати ще когось.

Під кінець робочого дня вона, як і обіцяла, сіла за робочий графік для носіїв. ставлячи собі за мету якомога більше завантажити роботою. Але щойно вона сіла до таблиці, як двері в кабінет відкрилися й увійшов Раян.

— Чого тобі? — не відриваючи погляду від монітора комп’ютера запитала Міранда. 

— Не поглянеш на мене?

— Я працюю. А ти, здається, уникаєш роботи? — якомога спокійніше відповіла Міранда. Хоча її серце ледь стиснулося. Присутність Раяна хвилювала її. І не лише в поганому сенсі слова. Попри те, що тепер вона вже й не зовсім розуміла що на екрані, голову вона так і не підіймала. 

— Робочий час закінчився, Блондиночко. А от наша розмова й досі не закінчена.

— Яка ще розмова? — все ж підвела голову Міранда. Та зустрівшись з поглядом Раяна завмерла. Він дивився на неї таким пронизливим поглядом, що перехоплювало дух. Сірі очі стали практично прозорими й чи не вперше дівчина не знала чого очікувати. Хоча, поряд з Раяном вона ніколи не знала чого очікувати.

— Так поспішала вранці втекти з мого ліжка, що й не подякувала. Тож, ти все ще вина мені за порятунок. І я маю чудову ідею, як ти можеш мені віддячити.

— Нічого я тобі не винна. — фиркнула Міранда. Хоча в думках пронісся спогад про його пропозицію та випадок з коктейлем.

Раян, склавши руки на грудях, лише широко посміхнувся.