7

Під’їхавши до клубу Раян оцінювально поглянув на чергу з охочих потрапити в середину. Заклад був престижним і без перевірки потрапити сюди було практично не можливо. Дане правило не розповсюджувалося на постійних клієнтів типу Раяна. Для таких клієнтів відкритими були усі дороги. Тож він, оминувши чергу, увійшов паралельним входом, який вів до VIP місць.

За одним з таких столиків сиділи Ітан та Люк в оточені шести дівчат.

— Парубоцький вечір?

— Ага! Треба ж Ітана виводити час від часу в люди. А то все під наглядом Дороті. — реготнув Люк.

— Зате в нього гарантовано кожна ніч в солодких обіймах! — підтримав друга Раян й жестом покликав офіціанта. Щойно поряд з’явилася дівчина він зробив їй своє замовлення.

— Я пригадаю вам ваші слова коли ви закохаєтесь. — вдаючи ображеного відповів Ітан. Саме вдаючи. Бо ж знав, що друзі всього лиш жартують. Дороті завжди була частиною їхньої компанії. І коли вони з Ітаном почали зустрічатися, то всі сприйняли це як належне.

— Нащо бути прив’язаним до однієї дівчини, якщо можна щоразу обирати щось нове? Це наче з цукерками. Коли постійно їсти одинакові цукерки, то перестанеш любити їх. Але якщо щоразу куштувати нову цукерку, то тобі не набридне їсти їх. — не відступаючи від свого сперечався Раян.

— Просто ти ще не знайшов свого улюбленого смаку. — посміюючись відповів Ітан й відразу ж підняв пляшку з пивом — За те, щоб ти знайшов свою цукерочку.

— Починати можеш з оцих от. — Люк вказав за п’ять дівчат за столиком. — Тільки руденьку сьогодні не чіпай, це моя цукерка.

Гучний регіт рознісся за їхнім столом. І Раян обвів поглядом дівчат, які теж реготали й при цьому всіляко старалися виділитися. Кожна з них була в яскравому макіяжі, блискітках на обличчі та тілі, приталених сукнях, які ледь прикривали тіло. Чогось мимоволі прирівняв їх зі стриманою та природною Мірандою. Але спіймавши себе на цьому — відразу ж відкинув думки, які були абсолютно недоречними.

— Тоді я сьогодні бажаю чорний шоколад. — підморгнув Раян  друзям та притягнув до себе ближче брюнетку зі смуглявим тілом. 

Поки вони з друзями говорили ні про що дівчата, наче німі свідки, лише посміхалися, кивали та фліртували з натяками на продовження. В один із моментів Раян притягнув дівчину до себе:

— Не бажаєш усамітнитися на якийсь час?

— З тобою хоч на край світу! — захоплено посміхнулася брюнетка.

— Край світу не обіцяю, але на Рай можеш розраховувати.

Вхопивши дівчину за руку він потягнув її на верхній поверх, де було облаштовано кілька кімнат для таких випадків. 

***

За кілька годин Раян вийшов з номера лишивши там задоволену дівчину та повідомив друзям, що вже їде. Ітан зробив спробу розпитати про те, що сталося, але Раян відмовився говорити на цю тему коли навколо купа людей. А Люк навіть підколював його, але хлопець був непохитним. 

— Мені завтра з самого ранку потрібно Блондиночку відпрацювати. І для цього мені потрібен ясний розум, а не тріскотня в голові.

— Боже, дай нам сили пережити цей час швидше! — підвів очі до гори Люк. — Нам потрібен наш друг! Таким як він завжди був.

— Не хвилюйся, — дружньо штурхонув його Раян, — Я нікуди не тікаю. Ти навіть не зоглядишся як повернуся переможцем ще однієї авантюри.

Вскочивши у свій МакЛарен, який при нічних вогнях відбивався смарагдовим відтінком він помчав до готелю. На нічних вулицях транспорту практично не було, тож він міг дозволити собі мчати трохи швидше дозволеного. Але лише трохи. Тому що, попри захмелілість, пам’ятав, що справа по аварії на перегонах не закрита. І поки цього не станеться попадати в лапи поліцейських не варто.

Кинувши ключі охоронцю, який курив обабіч спеціального бачка Раян увійшов в хол готелю. За звичкою не оглядаючись навколо та широко крокуючи він вже роздумував план на завтрашній, чи то вже сьогоднішній день.

— Сер, відпустіть мою руку! — долинуло до свідомості хлопця й зупинившись він поглянув в сторону з якої лунав знайомий голос. Раян протер обличчя намагаючись зрозуміти мара це чи реальність. 

І, якщо спершу він думав, що йому видалось, то  тепер був певним. Міранда стояла поряд з рецепцією за якою була зблідла Софі. А перед Мірандою похитуючись стояв чоловік, який намагався вхопити Міранду за руку. Кілька разів йому це вдалось зробити. Але Міранда вивертала зап’ястя. При цьому щось тихим  голосом пояснювала. А коли чоловік потягнув за руку, то вона ледь зойкнула.

Різко протверезівши Раян швидко підійшов до них та відштовхнув чоловіка від Міранди. Він нього тхнуло алкоголем й він заледве не впав від штурхана. Та Раян на це мало зважав. Найперше він поглянув на зап’ястя дівчини, яке вона потирала іншою рукою.

— Він сильно зашкодив? — якомога спокійніше запитав він, хоча в самого у венах починав розганятися адреналін та бурлила кров. Він ненавидів коли чоловіки проявляли фізичне насильство над жінками. Але до того всього цей чолов’яга намагався скривдити Міранду. Його Блондиночку. Помітивши під пальцями рожевий слід Раян ледве не заричав.

— Я йому зараз покажу як треба поводитися!

— Раяне, він постоялець готелю. Не смій чіпати його. Матимемо проблеми. — спробувала зупинити його Міранда, але Раян не бажав її слухати. І в цей момент чолов’яга кинувся вже на Раяна. Але хлопець вчасно зреагував й все ж замахнувся до нападника. Поціливши йому в щелепу Раян замахнувся ще раз, але Міранда вхопила його за руку та повисла на ній.