6

Звук закритих дверей змусив здригнутися їх обох. Не те щоб його сильно це турбувало. Навіть навпаки. Але Міранду, схоже, це налякало по справжньому. Її великі сині очі широко відкрились й ледь облизавши губи вона помітно ковтнула слину. Знала б вона ще як на це діє на Раяна! 

— Тільки не кажи, що в тебе клаустрофобія. — раптом висловив припущення. Й тим самим вивівши Блондиночку із заціпеніння.

— Не хвилюйся, рятувати мене не доведеться. — фиркнула вона й попрямувала до дверей. — Ключ й досі у мене. Тож на довго ми тут не забаримось.

Та на її нещастя та втіху Раяна замок з цього боку не працював. Міранда кілька разів провела карткою по ньому, але все без результату.

— То як? Тепер ми тут на довго? — якомога солодше промовив Раян. І хоч дівчина стояла до нього спиною юнак чітко уявляв як нервово хмуряться її брівки та стискаються губки. Хоча й він не був проти аби ці губки стиснули дещо інше.

— Можливо всього трохи довше. — посміхнулася Міранда. Хоча це навряд чи було посмішкою ввічливості. — Так чи інакше тобі потрібно перевдягнутися. Тож можеш зайнятися цим.

— І ти навіть соромитися не будеш?

— Можна подумати, що ти мене чимось здивуєш. — посміхнулася дівчина тим самим ошелешивши юнака. То несмілива й сором’язлива, то поводиться наче постійна коханка. Як можна бути такою різною водночас? — Заспокойся, я не збираюсь підглядати. Я всього лиш повернуся до тебе спиною. - зрештою додає Блондиночка й сміючись повернулася до Раяна спиною.

Зі злістю швирнувши одяг на вільне місце Раян почав стягувати свої штани. Подумки він вже шкодував, що взагалі одягався. Міг й прийти сюди оголеним. Подумаєш, всього кілька поверхів! Але ж батько й так не охолов. А як пронюхає про щось таке схоже, то й зовсім оскаженіє.

Вдягаючи форму Раян час від часу спостерігав за Мірандою. Вона кудись там дзвонила та просила аби хтось прийшов на допомогу. І справді стояла повернута до нього спиною.

— Слухай, а можна лишитись лише в жилетці? Піджак мені не особливо подобається.

— Ти вже в штанах? — проігнорувавши питання Раяна промовила дівчина.

— Я не про них запитую. — різко відповів Раян стягуючи з себе піджак. Як на нього, то він був пошитий абсолютно не зручно. І якщо він змушений тут працювати, чи хоча б вдавати видимість, то це має бути комфортно для нього.

— Я всього лиш хочу бути певною. що не доведеться дивитись на тебе оголеного.

— Так боїшся отримати порцію насолоди? — лукаво закусивши губу Раян спостерігав за тим, як Міранда вагається чи обертатися їй, чи ні.

— Було б чим насолоджуватися. — фиркнула Міранда стискаючи кулаки. — Ти витрачаєш мій час. Тож краще дай відповідь на моє питання.

— Я гадав, що ми маємо час до тієї пори, поки нас не звільнять. — стримано відповів Раян. Слова Міранди зачепили його. Зазвичай дівчата говорили з ним у протилежному тоні. Та він не мав права зіпсувати шанс на помсту, який так люб’язно підкинула доля. Та й у його крові починав бурлити азарт. Адже звабити ту, котра цього бажає — просто. А от, зробити так, щоб забажала та, котра байдужа — ось це вже виклик. — Я одягнений. - промовив він заспокоївши дихання.

Міранда відразу ж повернулася й зразу ж зустрілася з поглядом Раяна.

— Така довірлива… Це ти так усім довіряєш чи лише мені?

— Ти не особливий Раяне. І довіряти людям — це звичка, а не випадок. Жаль, що ти цього не розумієш.

Підійшовши ближче Міранда провела руками по грудях Раяна й трохи пройшовши ними вгору розправила плечики одягу випадково провівши по міцних м’язах рук.

Її ледь відчутний дотик до його міцного тіла нагадував дотик шовку по сталі.

Ледь схилившись на зустріч одне одному вони почали важче дихати. Але жоден з них не ризикував зробити ширший крок. Наче чекаючи на двосторонню згоду. Лише синхронно. Лише разом. Здавалося, що вони випробовують одне одного на міцність волі.

І в момент, коли Раян вирішив, що варто діяти двері до гардеробної відкрилися.

— Оооо, пробачте. — Софі відкривши двері навстіж швидко відвернулася.

— Ти якраз вчасно. — стрепенулася Міранда. — Ми саме завершили підбір форми для Раяна. — Спіймавши здивований погляд дівчини Міранда додала. — На час поки Раян працює на нижчих чи рівнозначних нам посадах ми можемо називати його лише на ім’я. Чи не так?

Міранда повернула голову до Раяна й не винно закліпала очима чекаючи його відповіді. У відповідь Раян лише кинув коротке “Правда”. Софі з’явилася дуже невчасно. Але й Міранда викрутилася настільки вправно, що можна було лише позаздрити її винахідливості. 

Стиснувши щелепу Раян попрямував за дівчатами, які вже встигли вийти з кімнатами. Попри втрачену можливість Раян подумки тішився тому, що Міранда все ж не така неприступна скеля, якою здавалася, на перший погляд. Тож втілити його план в життя не так вже й не можливо.

Опинившись у холі готелю Раян всівся на вільних диванчиках. Зауваживши, що лишив телефон у власних штанах він вирішив поспостерігати за Мірандою. Відвідувачі готелю, які то заселялись, то виселялись, час від часу зверталися до Міранди, яка намагалася бути відносно недалеко від рецепції. Дівчина намагалася з усіма бути привітною та посміхатися. Хоча іноді вона хоч і посміхалася, та все ж хмурила лоба.