3

Ранок першого робочого дня почався зовсім не так, як Міранда очікувала. Проснувшись задовго до будильника, вона переконувала себе, що це нерви через роботу. Хоча глибоко в душі розуміла, що в тому винен той сіроокий нахаба — Рай. 

Зустріч, якщо це так можна назвати, на набережній збила її з пантелику. Звісно вона не чекала, що він кинеться до неї з претензіями за зіпсутий одяг. Але ж його, на перший погляд, невинний жест був аж ніяк не логічним. І вона ніяк не могла зрозуміти, що ж він означає.

Крутнувши головою Міранда відігнала його образ зі своїх думок та підвелася з ліжка. Прийнявши душ вона зупинилась біля дзеркала та пильно поглянула у власні очі:

— Ти зможеш зробити це! — наче настанову для себе промовила вона в голос.

Повернувшись в спальню дівчина мимоволі виглянула у вікно. В цю мить вона зрозуміла, що захід сонця — не єдине, що є чудового в краєвиді з її кімнати. Тепер вона матиме на що відволікатись, якщо Раян знову спробує заволодіти її думками.

За годину дівчина, цілком готова до роботи, вийшла зі свого номера. Перш за все вона попрямувала до кабінету, де на неї мала чекати Грейс.

— Чула, ти досить вдало познайомилася з Дарсі молодшим? — запитала Грейс щойно Міранда привіталась.

— Так вийшло. Зазвичай я такого не дозволяю собі. — відчуваючи, що починає червоніти, відповіла Міранда.

— Я це розумію. Але… Гадаю ти розумієш, цим це може обернутися для тебе. Тож просто тримайся якомога далі від нього.

— Звісно. Так і робитиму.

— Що ж, тоді давай ти підпишешся в документах й почнемо нарешті цей день. — щойно Міранда взялась до документів Грейс додала. — Ти знаєш, це добре, що тебе перевели. Не потрібно навчати та пояснювати все з нуля.

— Але я тут не на довго. — ніяково закусуючи губу відповіла Міранда.

— Хто зна, можливо тобі тут сподобається. Або ж ти закохаєшся у когось з місцевих… Ти ж не одружена? Так?

— Я так далеко не загадую. — ніяковіючи відповіла Міранда, а тоді простягнула Грейс папери. — Я вже. Ходімо?

— Дивна ти, зазвичай люди відтягують початок роботи.

— Просто я насолоджуюсь життям. — посміхнувшись відповіла Міранда й попрямувала за Грейс.

Впродовж тижня кожен наступний ранок для Міранди був все більш спокійними, ніж попередній. Раян більше не траплявся їй на очі й вона відчувала себе більш спокійною, ніж першого дня. Хоча, все ще побоювалася, що він може захотіти відплатити їй тією ж монетою. 

В той момент, коли Бріана зупинила кузена Міранда помітила, що його сірі очі були темними наче грозові хмари в яких спалахує блискавка. Неважко було зрозуміти, що він розгніваний. Та чим довше Міранда не бачила Раяна, тим спокійніше їй ставало. Зрештою, він же не мале дитя аби довго гніватись.

Збираючись на роботу, Міранда звичними рухами закладала волосся в елегантну гульку. І коли зачіска була практично готовою, дівчина вирішила хоч раз зробити не так, як звикла. Швидко розкрутивши світле волосся вона провела по ньому кілька разів гребенем. А тоді зібравши пасма, що були найближче до обличчя, в тоненьку косицю, а решту розпустила по своїх плечах легкими хвилями.

Щойно вона зібралась виходити, як телефон подав сигнал сповіщення. Швидко прочитавши його — видихнула з полегшенням.

— Нарешті! — посміхнулась сама до себе й замкнувши номер швидко попрямувала до робочого місця.

Ще ніколи вона не чекала на обідню перерву так, як чекала її сьогодні. Адже нарешті мала відбутись зустріч, яка мала відбутись ще в день приїзду. І яка так важлива для неї.

Коли до обідньої перерви лишалось хвилин п’ятнадцять вона зателефонувала Грейс.

— Грейс, люба, прикриєш мене до початку обіду? Мені потрібно від’їхати на годинку. Обіцяю, що повернусь вчасно. — затараторила вона щойно колега відповіла на дзвінок.

— У тебе побачення, чи що? — здивовано запитала Грейс.

— Можна й так сказати. — ніякового відповіла Міранда.

— Оце ти молодець! Звісно йди! Я зараз спущусь.

Крутнувшись на місці Міранда дякувала Грейс та водночас знімала фірмовий піджак. Адже не могла ж гуляти в ньому по місту. Таксі, яке вона замовила ще кілька годин тому от-от мало приїхати й дівчина помахавши Крісті рукою на прощання попрямувала до виходу.

Варто було ступити кілька кроків, як вона помітила навпроти входу в готель неймовірно блакитного кольору зі смарагдовим відтінком спортивний автомобіль. І звісно ж, за іронією долі, за кермом сидів Раян. Чогось в ту мить їй закортіло уникнути з ним зустрічі. Вже навіть думала повернутися та вийти тоді, коли він увійде в середину. Але наче зговорившись в цю ж мить під’їхало її таксі. І вона мусила йти. Інакше ризикувала не потрапити на зустріч. А вона й так довго її чекала й не могла її пропустити.

— Ну не буде ж він згадувати той випадок! — пробурмотіла Міранда сама до себе й пришвидшила крок, аби розминутися з Раяном. Але не встигла. Щойно вийшла з готелю, відчула його руку на своєму зап’ястку.

— Кудись поспішаєш, Блондиночко?

Повертаючись зі спортивного залу до готелю Раян думав про те, що, мабуть, пора починати втілювати свій план стосовно Блондинки в життя. Хоча, план — це голосно сказано. Нічого особливого він не планував. Його метою було закохати в себе біляву нахабу, а опісля — привселюдно принизити.