1

— Ти й справді вмієш піднести до Раю. — проводячи пальцями по кубиках м’язів живота та все ще віддихуючись промовила шатенка модельної зовнішності. 

— А ти сумнівалась в цьому? — криво всміхаючись перепитав Раян відкинувшись на подушки.

— Ну, багато хто вихваляється своїми вміннями, а насправді це не так. — ліниво потягуючись та виставляючи свої принади на показ протягнула дівчина.

— Я не всі, любонько. Певен, ти пересвідчилась в цьому. — відповів Раян поглядаючи на годинник від торгової марки Армані Ексчендж.

— Дідько, мушу йти.

— Можливо, ти все ж таки затримаєшся? Я не проти повторення. — шатенка, ім’я якої Раян навіть не намагався запам’ятати, провела нігтиками по його грудях лишаючи ледь червоні сліди.
— Не цього разу. Але тепер я знаю де ти живеш й можу якось навідатись.

Підвівшись з ліжка він швидко одягнувся у футболку та джинси й не оглядаючись кинув коротке “Бувай” покинув кімнату дівчини та поспішив на зустріч з друзями, яку сам же запропонував кілька годин тому.

***

Щойно таксі зупинилось перед входом до готелю, Міранда затамувала дихання. Попри те, що мережа готелів мала одне ім’я, у Балтиморі він виглядав якось більш помпезно, ніж у її рідному Канзас-Сіті. Або ж це було самонавіювання через те, що саме тут живе його власник. На додаток, в цьому готелі був його офіс. Якщо все піде за планом, то тут вона проведе всього лиш рік. Була лише одна причина, яка могла б завадити дівчині пробути тут саме стільки. Але Міранда вірила, що ніхто та ніщо не порушить її планів. І вона витримає цей рік.

Глибоко вдихнувши вона вийшла з авто та подарувавши водієві таксі вдячну посмішку взяла свою сумку й попрямувала до входу. 

— Вітаю! Чи можу допомогти? — обличчя симпатичного юнака на рецепції розтягнулося у ввічливій посмішці.

— Вітаю, я Міранда Еванс, мене перевели сюди зі штату Канзас.

— О! Привіт! — від Міранди не приховався той факт, що посмішка стала ширшою та щирою. — Ти рано. Ми гадали, що ти приїдеш завтра. — він простягнув руку для вітання — Я Томас. Радий познайомитись! А це — він вказав на дівчину, яка розмовляла телефоном — Крісті.

— Мені також приємно познайомитись. Я Міранда. — простягнувши руку у відповідь дівчина ледь потисла долоні колег.

— Ходімо, я познайомлю тебе з Грейс. Вона також адміністратор. — Томас поглянув на сумку Міранди. - Це увесь твій багаж?

— Так. Напевно варто спершу віднести сумку до кімнати де я житиму.

— Ключі до кімнат для персоналу в Грейс. Тож або беремо з собою, або лишаємо тут.

— Лишімо тут.

Міранда попрямувала за Томасом. Хоч йти було не так вже й далеко та все ж він встиг багато чого розповісти та показати.

Після спілкування з Грейс вони повернулися до рецепції аби забрати багаж Міранди. Щойно вона перекинулась кількома словами, з Крісті, як у хол готелю ввалилася гучна компанія. Восьмеро хлопців та дівчат всілись на м’які диванчики та почали щось голосно обговорювати.

— Ми їх не попросимо перейти в інше місце? — запитала Міранда упізнавши одного з них. — У нас в Канзас-Сіті їх би вже давно спровадили.

— У нас теж. — скривилась Крісті.  — Але є проблема. І ця проблема — син власника готелю.

— О! А котрий з них? — Міранда повернулась до Крісті в сподіванні, що ним виявиться не той, кого підказувала інтуїція.

— Ти не знаєш як він виглядає? — щиро здивувалась Крісті.

— А для чого? - знизала плечима Міранда. — Мені достатньо знати як виглядає містер Дарсі. Усе інше — не так вже й важливо коли ти за сотні миль від його життя та оточення.

— Хм, гадаю тобі варто знати усіх членів цієї компанії. Це друзі Раяна і вони частенько тут з’являються. Я розповідатиму по черзі зліва на право, а ти дивись не привертаючи до себе уваги.

Міранда не розуміла до чого така таємничість, та все ж вирішила, що краще послухати Крісті й згідно кивнула головою.

— Першим сидить Ітан Харіс. Батько Ітана займається будівництвом. Сам він пішов слідами батька та працює в його фірмі архітектором. Поруч з Харісом його дівчина — Дороті Адамсон. От-от отримає диплом з економіки. Але єдине, що її цікавить — це нові моделі гаджетів.  У неї є блог в одній з соцмереж, де вона розповідає про всі техно новинки. Далі Синтія та Люк Флетчер. Двійнята. Вона — модель. Він — любить всілякі авантюри. Кажуть, що з нього міг би вийти класний айтівець. Трохи далі — Сет Девіс. Стріт трейсер. І цим все сказано. Наступна — Бріана Гілберт. Донька власника ювелірної марки. А заодно й кузина Раяна. Поряд з нею Скарлет Уілсон. Її батько та Гарольд Дарсі — давні партнери. Багато хто гадає, що вона потенційна наречена Раяна. Та й вона, схоже, не проти. Але він не рветься сковувати себе обітницями. Клуби, танці, дівчата — ось його пристрасть. Його репутація гуляки та “золотого хлопця” йде поперед нього. Подейкують, що він бог не лише ззовні, а й в ліжку. Доводилось чути, що про нього відгукуються ніби він ладен в ліжку віднести в Рай. Але він радіє цьому. Хоча й має диплом управлінця й одного дня має стати біля керма управління мережею.

— А до персоналу він теж чіпляється? — кусаючи губу запитала Міранда. Тепер їй стала зрозуміло чого юнак так поглянув на неї, коли вона відмовилась від його пропозиції з певним натяком.