Іра перенеслася в будинок, вони не зможуть увійти. Але вона буде в оточенні, можна повернутися в маєток у Міжсвітті, та це нічого не міняє. Вона боїться, боїться лишиться сама без нього, бо за цей місяць зрозуміла, що кохання нікуди не ділося, але й боїться бути для нього просто галочкою в паспорті. Вона хоче кохати і бути коханою. Зморена подіями і шаленими думками заснула прямо в платті поперек ліжка.
Проснулася з першими променями сонця, яке ніжно торкалося до неї, гладило та зігрівало. Настав новий день, і вона відчула, що сьогодні він буде важливий. Зняла магічний захист з будинку, немає більше сенсу тримати його закритим. Прийняла освіжаючий душ, накинула на себе яскраву квіткову сукню, яка так личила її смарагдовим очам і босоніж пішла відчиняти хвіртку.
Через отвори у хвіртці вона бачила, що вулиця пуста, нікого немає. І серце так защемило, невже її всі кинули? Мабуть також образилися на неї, вона ж навіть ні з ким за весь цей час не спілкувалася. Ну що ж за що боролася, на те й напоролася - тепер точно сама. Відімкнула хвіртку - він сидів на порозі. Коли відчув її позаду, стрепенувся, митю зірвався з землі. Випросталася на весь зріст, стояв і дивився на неї. Біль в його очах пронизала її серце, він ніби боявся, що вона знову ростане, торкався легенько її тільки своєю магією. Обводив кожен міліметр її, як найцінніший скарб, як щось дуже рідне, найдорожче в світі, коли магія торкнулася майбутньої дитини -очі наповнилися сльозами. І вона простягнула до нього руки, торкнулася рукою до обличчя, повела по волоссю, а потім стала на пальці щоб дістатися до його вуст. Всі кордони зметено, стіни повалені. Він міцно її обійняв та припав до її вуст як чудодійного джерела. Пара закоханих стояла у відчиненій хвіртці, вона в яскравій сукні босоніж, а він брутально - ніжний в темному, а скрізь них світило ранкове сонце.
Збоку хтось кашлянув, але вони не хотіли відриватися один від одного, але кашель був наполегливий. Даріо відірвався від її вуст, але дивився в кохані очі, сказав:
Вони розвернулися і побачили що під забором з обох сторін стояли їхні рідні. В Іри засвітилися очі слізьми, мама з бабусею відсунули Даріо та обійняли її, плакали від щастя. До них приєднався Георг, та вітчим з Яхо, а за ними Фома і Пава. Одинокий Бог стояв з боку та відчував себе лишнім на цьому святі, і вже хотів розчинитися. Та сталося те чого він не очікував та й ніхто цього не очікував.
Раптом поміж обіймаючих Іру просочилися сонячні промені і потягнулися до Бога, огортаючи його в сяючі серпантини, а він сказав:
Всі оглянулися на нього, стоячого в сонячному світлі, і також не розуміли чого не може бути.
Повітря засвітилося і перед ними з'явилася сяюча пара, а за ними Іра побачила Олександра Атамана і її іншого діда ( він був копією батька, тільки трохи старший). Це був поворот, якого ніхто не очікував, лише Бог промовив:
Всі онімівші стояли і слухали , тепер все ставало на свої місця. Тисячоліттями воювати через необдумані юнацькі дії молодого Бога. Але одне питання в Іри ще було, вона вже хотіла його задати, але мама Бога повернулася до неї та відповіла:
Вся компанія зайшла на подвір'я, де вже якимось чином стояли закладені святкові столи, без запрошення порозсідалися за круглий стіл, щоб можна було побачити один одного.
Біля Іри по ліву руку сів Бог, а по праву Даріо, далі хто як того хотів. Але ж Іра була б не Іра, якби не захотіла докопатися до всіх дрібниць, і вже коли трохи перекусили, вона запитально дивилася на Олександра Атамана, і це бачили всі, вона чекала від нього правду.
#173 в Фентезі
#28 в Міське фентезі
#727 в Любовні романи
#199 в Любовне фентезі
подорожі та тамниці, подорожі світами, протистояння героїв_гумор
Відредаговано: 11.05.2025