Безвісти зниклий

Кілька днів Іра ходила сама не своя, зустріч з подругами не повернула їй гарного настрою, хоча вони старалися з усіх сил. Іра їздила в Копистин, де мама збудувала будинок та жила там з вітчимом та бабусею. Але і ця поїздка також не розробила. Іра зрозуміла, що вона закохалася, але від того ще ставало гірше. Безсонні ночі, постійно поверталася до останньої розмови з Володарем, картала себе, навіщо вона так себе повела, хоча розуміла, що насправді між ними нічого бути не може. А ій так хотілося його цілунку, його обіймів. 

• Цього бути не може, - і це вже факт. Поплач Іро, може відпустить. Життя продовжується, так боляче, так без нього. Прийми це, і не тіш себе марними сподіваннями.

Іра вирішила змінити своє життя, щоб проводити більше часу в Міжсвітті, долучитися до дослідження патенту. Це справді цікаво, і можливо Яхо буде поруч з нею і їй буде легше пережити цей перший важкий період закоханості, а потім переболить, перепече. Вона його забуде, і обов'язково буде щаслива.

Іра мала важку розмову з мамою, звільнення з Атаман Консалтинг не відбулося. Мама переконала написати Іру заяву на відпустку, в неї їх на три місяці хватить. Мама зрозуміла, що Іра закохалася, і рішення Іри поїхати з міста було кращим рішенням, ніж бути поруч з коханою людиною, яка її не кохає. Мама колись пережила такі почуття до Іриного тата, який покинув її,вона тоді чуть з розуму не з'їхала. Тому вона відпустила Іру. Домовилися переписуватися, раз на тиждень розмовляти по відеозв'язку.

Іра вийшла з офісу вільною від роботи, але не вільна від серця. Вдома позбирала речі у валізу, яку б хотіла взяти із собою. Тільки не зрозуміло, як її можна переправити в Міжсвіття, також телефон та ноутбук. Іра нічого іншого не придумала, як охопити валізу руками, сісти на стілець, щоб часом не впасти разом з валізою, насилу потягнулася правою рукою доо лівоого зап'ястя і сказала - в кабінет.

За мить Іра опинилася в кабінеті маєтку.

• Ура! Вийшло. Так, а де всі?

Іри зійшла до вітальні, і там нікого не було, тоді вирішила спуститися до підвалу. Так там було чутно голоси. Вона заглянула у відчинені двері - за комп'ютером сидів Яхо, а Фома стояв над ним. Вони щось шумно обговорювали.

• Народ, привіт.
• Іра, ти повернулася! - Яхо злетів зі стін і поліз обійматися,- як ти могла нас кинути? Ми тут чуть з глузду не з'їхали. Вже почали пробивати шлях до твої України
• Задушиш. Фома ходи я тебе також обніму.

І  зверху непорушний Фома , обійняв Іру, як найближчу людину.

• Пані, ми дуже переживали, коли Володар вилетів із будинку як ошпарений, він по дорозі до шатлу спалив лавку та кілька фонарів. Що між вами сталося? Ми з Яхо побігли до вас, але вже не застали.
• Так, Фома не називай мене пані, я Іра або Ірина, але ніяк не пані. Домовилися?
• Добре Іра,  але лише коли поруч немає сторонніх. Так що ж таки сталося?
• Я йому відмовила в дослідженні патенту.
• Відмовили?
• Так, відмовила.
• Ви безсмертна?
• Ні.
• Ви таки безсмертна, ще ніхто не міг відмовити Володарю. А ви за тиждень двічі.
• Так сталося. Давайте не будемо більше про це. Ви знаєте, що мені вдалося?
• Що? - хором запитали і Яхо і Фома
• Я перенесла із собою валізу з речами, ходіть подивимося чи вони вціліли.

В кабінеті відкрили валізу, все було так як Іра поскладала. Іра витягнула ноутбук, розклала його на столі і включила. Він запрацював.

• Дивно тут працює Wi-fi  з моєї квартири
• Що таке Wi-fi?- запитав Яхо.
• Це безпровідний роздатчик інтернету, я можу вам показати свою Україну. Хочете?
• Ще питаєш, показуй.
• Так розміщуйтеся на дивані , я зараз в ютубі підберу пару відео.

Іра пошукала відеоролик до дня Незалежності, в ньому максимально зібране все найкраще про Україну. Вони сиділи і з цікавістю вдивлялися в екран ноутбука, а після Іра включила відео про війну, про смерть, сльози, воїнів, волонтерів, людей.

• Це якийсь жах, як в цьому можна жити? Скільки горя випало на долю країни українців. Ви люди - титани, як в тій пісні, що була в попередньому відео.

Іра хотіла щось відповісти, але на ноутбуці  пролунав вхідний дзвінок в телеграм, це була Женя. Іра повернула ноутбук до себе і відповіла на дзвінок 

• Привіт, Женя.
• Привіт, це куди тебе занесло? Якийсь музей?
• Готель такий, що сталося?
• Біда, Славік пропав, Катя телефонувала. Плакала, їй зателефонували волонтери. Розумієш, не командир , а хлопці - волонтери. Вони їм автомобіль відганяли та різні потрібні їм речі, все як замовляли, почали питати де Славік у вояків, а вони кажуть, що він повіз до першої лінії боєкомплект і не повернувся, їх поїхало четверо. Ніхто не повернувся. Зараз запишуть в безвісти зниклих. Я не можу її розрадити. Набери її, вона завжди тебе краще чує. Передзвониш мені потім, добре?
• Добре.

Женя  відключилася, а Іра обхопила руками голову, схиляючись до колін.

• Боже, де ж ти? За що це все нам?

Іра  постаралася заспокоїтися, подихала , подумки порахувала до десяти і набрала Катю. Катя довго не відповідала, а лише на третій раз включилася.

• Катя, привіт. Мені Женя сказала. Як ти там?
• Ти не бачиш як я? - Катя була запухша від сліз - Іра як мені далі жити? Може мені твій вітчим допоможе знайти Славіка? Я вже телефонувала в частину, і на гарячу лінію. Всі позаписували дані і сказали чекати. Іра як я можу чекати ? А якщо він десь поранений лежить? А якщо він в полоні?
• Скільки часу він не відповідає?
• П'ять днів.
• Ну це ще не так багато, можливість знайти ще є.  А де він саме був, коли проопав?
• Під Торецьком.
• А в тебе може є його останні фото?
• Він мені тиждень назад скинув відео , з хлопцями смажили шашлик, співали пісні, я тобі зараз йогоо скину. Іра поможи, я знаю ти можеш.
• Катя я постараюся, ти головне не розкисай, ми з тобою. Все пока.