Раф-Акальма Велична

Раф-Акальма Велична

Ця історія в часи стародавні місце мала,
Коли нас імперія зрадила,
На вічні муки за море вона нас послала,
На жахливу смерть у безвісті прирекла!
Але не врахували наші вороги,
Що вціліємо ми й могутнішими постанемо!

Ходили тоді між воїнами сатріанськими чутки,
Що ми ув'язнені навіки у землях попелу й вогню,
Що ніколи нам не повернути власну квітучу батьківщину!
Але всі плітки розбились вщент,
Коли під проводом Першого Сатріанця,
Нашого шляхетного обранця,
Ми всі голову сміливо підвели,
Власну силу у мороці наших підземель зростили
І збудувавши грізні чорні кораблі
На них ми через море на першу війну попливли!
Великий лідер Перший Сатріанець
Тут купу народу зібрав з усього Моран-Тану,
З нього власну армію склав,
До священної битви нас покликав!
Тут всі бажали кривавої розплати-
І саярдіт-канґерімці, 
І шіптарці,
Навіть, мостарґрадці відгукнулись!
Всі сатріанські воїни з наших міст та поселень до бою радо встали,
У далечінь сміливо вони дивились,
Смерті не боялись,
Бо їм обіцяли вічну безсмертну славу у Ахіреті поряд із Вогняним Богом,
Кому сміливі у бою миліші за все у світі!

І ось досягла армада наша берегів сонячної Аґрестії,
Почали ми розповсюджувати вогонь власної агресії,
Несли із собою гнів нашого бога, 
Власний біль та розчарування у різні та битві виливали!
Перший Сатріанець нікого не боявся,
Він першим у бою завжди був
І останнім під час святкувань,
Бо ближче до кожного із воїнів він був!
Впевнено рушав по землям імперії наш лідер,
Залишаючи за собою спалені землі 
Та трупи невірних єретиків,
Він полум'ям священним землю ту освятив,
Нашому народу її він присвятив
Та нащадкам імперські землі залишив!
Вирушав Сатріанець Перший проти Аквілону,
У битві запеклій зійшовся із імператрицею,
Грізною аквілонською левицею,
Ім'я їй- Ґроста Фростхарт,
Її серце жалю не знало,
Рука в бою ніколи не тремтіла,
Сміливо ворогів вона вбивала,
Від власних переконань ніколи не відступала!
Великий двобій той у віках усі запам'ятали,
Всюди іскри темної магії літали,
Гострі мечі блищали,
Обличчям до обличчя на полю битви 
Там Ґроста й Перший Сатріанець зійшлись в двобої!
Наш лідер атакував імператрицю,
Він поранив її багато разів,
Темною магією сили її послабив,
Але й вона в той день нанесла йому удар,
Поранила глибоко в бедро нещасного,
Закричав на все поле битви,
Він впав безсило, а Ґроста не припиняла бити його ногами й кулаками,
Як звір дикий на нього кидалась,
Забувши про меч та гідність,
Бо на війні легко людяність втратити!
Наш лідер впав,
Довкола нього кров червоною плямою потекла,
Похитнулись війська наші,
Але зупинили Ґросту імперці вчасно,
Забрали поранену, силоміць від тіла ворога відтягнувши,
А ми Першого Сатріанця із собою забрали,
Бо сильний дух у нього був,
Він ще дихав і жив на диво наше!
В той день з ганьбою за море відступили ми,
Без лідера не могли війну продовжувати,
Але присягатись на помсту не будемо припиняти!

Приставали найкращих цілителів до монарха нашого,
Упадали біля нього й жінка, й дочки прекраснії,
Ночей не досипали,
Батька Нації на ноги поставити мріяли!
А дух Сатріанця могутній в ньому все палав,
Він помститись Ґрості за поразку власну все бажав,
Тому й одного дня майже видужав!

Але горе дивне сталось-
Загинула старша донька монарха,
Склавши голову під час виверження Тану,
Загинула й друга донька
У битві із аждаха пекельними,
А третю доньку смерть спіткала дивна у підземеллях,
Де монстри стародавні все чигають,
Нікого від себе не відпускають!
Не встигли ми це горе жахливе усвідомити,
Як помер і Батько Нації,
Перший Сатріанець,
Отруєний власною жінкою
Він у муках жахливих сконав,
Але перед тим її й єдину доньку свою, що в живих лишилась, прокляв!
У великій шані,
В розкішній гробниці нашого лідера поховали,
Бо великим він був і не для вогню його тіло,
А для вічного спокою у серці Тану,
Він до останнього любив свою нову країну!

Велике горе прокотилось Моран-Таном,
Ридали чоловіки та жінки,
А вбивцю короля,
Його мерзенну кляту дружину,
Йукусум Раф-Торін,
У жертву Файросу на вогнищі принесли!
До останнього зрадниця кричала,
Що не вона чоловіка труїла,
Що правдива змія трон посіла,
Але народ не вірив їй!
Перший Сатріанець помер у муках,
І армія сатріанська у занепад моральний прийшла,
А народ прийняв рішення на трон привести дочку свого лідера,
Зулейму Раф-Акальму!

Посівши трон свого батька,
Зулейма одразу докорінно всю спільноту почала змінювати!
Звеліла релігію жорстокішою зробити,
Класову систему новітню запровадила,
Зробила посаду короля та королеви фіктивною,
А саму себе Верховним Архімагістром проголосила,
Ставши вищою над всіма!
За Зулейму всі жінки стояли,
А вона на всіх землях Моран-Тану матріархат проголосила!
Але підступні чоловіки не скорились Зулеймі,
Оголосили її узурпатором та батька власного вбивцею,
Піднявся великий заколот,
Спалахнула громадянська війна,
Розділила вона навіки наші острови на Тан Матріархальний та Моран монархічний із владою чоловіків!
Новий прапор червоний з алкотестом золотим замайорів над Шіптаром,
Оголосили чоловіки про створення Моран-Шіптару,
Королівства незалежного!
Але власними діями розлютили вони Зулейму,
П'ятсот тисяч сатріанських дукатів на армію власну вона видала,
Кров'ю залити чоловіче королівство присяглася,
Їх на коліна перед своїм троном всіх кинути
Та над ними справедливий суд здійснити!
Зійшлися в битві жінки із чоловіками,
Правдиві фурії з божевільними очима вони були,
Кидали небезпечну темну магію,
Стрілами та мечами рубали ворогів,
А попереду всіх Зулейма воювала,
На вільні міста Морану наступала,
Силою під свою владу колишні землі повертала!
В той день чоловіки програли,
І Зулейма звеліла всіх дорослих вирізати,
Щоб назавжди непокору серед них придушити,
Лиш дітей маленьких залишили,
Бо їх легше було перевиховати!
Страшно всім було тоді,
Бо вогонь пожеж освітлював кам'яне обличчя Зулейми,
Її сірі крижані очі,
Гарячковий блиск вирував у них,
Сам рот викривився у жахливій ненависті,
Кров бризкала на її лице,
Стікала струмочками по чорному,
Як вороняче крило, волоссю,
Вона сміялася і різала чоловіків, як худобу,
Шаленіла та божеволіла на згарищі останнього спротиву!
В той день темний
Моран- назавжди поєднався знову із Таном,
Як матріархальне королівство!
А всі сатріанці прозвали Зулейму
Величною, 
За мужність у бою
Та вічну  вірність Файросу!
Ще при життю вона гідною Ахірету була,
Життя у боротьбі радо б віддала!
Ja'la Raf-Akalma!
Ja'la Raf-Akalma!
Ja'la Raf-Akalma!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше