Замість післямови

Після завершення війни з Баккаром Тхакар передав усі важелі влади до рук сина, а сам чотири роки готував велике шахове змагання, на яке запросив усіх охочих. Головний приз турніру — розкішна золота діадема, оздоблена рубінами та смарагдами — так і залишився в палаці раджі, бо саме він виявився найсильнішим шахістом Індії того разу. Ашшурбаніпал був присутній на змаганнях, але брати в них участь відмовився. Він уважно спостерігав за перебігом усіх партій і в ніч після перемоги Тхакара тихо пішов із життя. Його останніми словами була фраза: «Я щасливий». Йому було сімдесят шість років.

Тхакар із почестями поховав друга, а наступного дня вдягнув одяг відлюдника й вирушив мандрувати світом. До кінця своїх днів він безкоштовно навчав усіх охочих грати в шахи. За іронією долі помер Тхакар у Персії, у рідному місті Ашшурбаніпала, коли розповідав правила гри в шахи правнукові Ануширвана, який на той час уже давно помер.

Маруш прожив довге й цікаве життя. Він не був пацифістом у сучасному розумінні цього слова, але всі конфлікти, що виникали за час його правління, намагався розв’язувати насамперед мирним шляхом. Якщо ж це не вдавалося, його армія завжди була готова довести його правоту. Перед смертю Маруш перейнявся ідеями буддизму й почав будівництво величезного буддистського храму. За задумом цей храм мав стати найграндіознішою та найкрасивішою спорудою Індії (Тадж-Махал був збудований значно пізніше). Але за життя Маруша будівництво так і не завершили, а його діти буддистами не були, тому недобудований і покинутий храм зруйнував невблаганний час.

Дружина Маруша, Фатіма, народила йому чотирьох хлопчиків і двох дівчаток. Вона самовіддано кохала свого чоловіка й у день смерті Маруша наклала на себе руки, щоб завжди бути поруч із ним. Злі язики запевняли, що вона просто злякалася поховального багаття, однак загальноприйнята версія говорить, що вона не хотіла відстати від коханого й тому поспішила піти слідом за ним.

Старший син Маруша — Ташока — завершив справу, розпочату дідом і батьком: об’єднав усю Північну Індію в єдину державу. Причому зумів зробити це без кривавих воєн, граючи на страху, честолюбстві та марнославстві окремих правителів. Він був видатним політиком і не менш видатним економістом — його звід правил ведення сільського господарства на століття випередив свій час.

Усі діти Маруша, включно з доньками, чудово грали в шахи.