Бесіда Х (остання)

Лише людині дана унікальна можливість проживати всі події двічі й тричі. Один раз — у думках, плануючи свої дії та передбачаючи перебіг подій. Другий раз — у реальності. Третій раз — у пам’яті. Від того, наскільки добрий план, залежить, чи буде що згадувати. Думай перед тим, як щось робити. Думай. Розум — наша надія, наше спасіння і наша біда.

Ашшурбаніпал, «Думки про життя»

Ранок, сонце вже залило світлом долину під горою, але схил поки що в тіні. Вдалині над горизонтом збираються грозові темні хмари, і вже миготять миттєві спалахи блискавок, але тут поки тихо й спокійно. Лише легкий вітерець приносить свіжість і запах прийдешньої бурі.

На маленькій терасі будинку, що приліпився до схилу, сидять старий і юнак.

— Сядь зручно і слухай мене уважно.

— Мені зручно, вчителю.

— Добре.

Старий витримує невелику паузу.

— Як ти думаєш, що найважливіше, коли ти починаєш якусь відповідальну справу?

— Удача, вчителю, і прихильність богів. Доля будь-якої справи в їхніх руках. Якщо задовольнити Брахму добрим підношенням, буде удача в будівництві нового храму. Якщо ж принести жертву Шиві, то будь-яку битву можна виграти.

— Ти хочеш сказати, що твій батько не приносить жертв і саме тому не може здолати Баккара?

Юнак трохи знітився, але все ж відповів:

— Напевно, Баккар приносить ще більше жертв. Тому боги прихильні до нього не менше, ніж до нас.

— Не говори дурниць. Невже ти думаєш, що боги, мов купці, перераховують ваші підношення? Річ зовсім не в кількості жертвенного рису чи молитов.

— Але тоді що важливо, вчителю? Що приносить удачу?

— Ти знову про удачу. Без сумніву, вона потрібна. Однак покладатися на неї — означає одразу приректи себе на поразку. У відповідальних справах найважливіша правильна підготовка до них. Скажи-но, коли ти в шахах розгортаєш атаку на фігури суперника, ти покладаєшся на везіння?

— Вчителю, ти сам мені казав, що шахи — це не чатуранга. Тут везіння не допоможе. У шахах важливо уважно проаналізувати позицію, продумати свій хід і не дати противнику перехопити ініціативу.

— Правильно, це ти запам’ятав. А тепер подумай: якщо в шахах треба робити аналіз і продумувати подальші ходи, то чому цього не потрібно робити в житті? Невже життя простіше за шахи? Чи відповідальність за кожен твій хід у житті менша, ніж у шахах, і ти можеш покладатися лише на везіння?

Юнак ненадовго замислився.

— Ні, вчителю, у житті треба думати ще більше.

— Правильно, Маруш. Кожна твоя дія в житті має спиратися на ретельну підготовку. Давай тепер подумаємо, як слід готуватися до важливих подій.

Дивись, ти майбутній правитель великої держави. У тебе величезна кількість підданих, чимало воєначальників і радників. Коли ти ставиш будь-кому з них завдання, чи варто очікувати від них негайних дій?

Миттєва відповідь:

— Звісно. Якщо я кажу слузі принести мені води, він має бігом виконати розпорядження. І будь-який воєначальник має одразу виконати будь-який мій наказ.

— Зі слугою ти навів невдалий приклад. Він встигає подумати про те, яку воду ти більше любиш — теплу чи холодну, з верхнього джерела чи з колодязя — поки розвертається і вибігає з кімнати. Надто простий процес, щоб витрачати на прийняття рішення більше двох секунд.

А ось воєначальник високого рівня, у розпорядженні якого тисячі людей, має продумати безліч кроків. Від правильності його дій залежить життя сотень воїнів і результат битви чи походу.

— Навіщо йому думати, якщо я вже все продумав і вирішив за нього? Він має просто віддати відповідний наказ війську і очолити його.

Ашшурбаніпал зітхнув.

— Якщо воєначальник має йти в бій попереду свого війська — або з військом щось не так, або воєначальник нерозумний. Його місце позаду всіх. Він має бачити все, що відбувається на полі бою, і вміти швидко ухвалити рішення та віддати потрібний наказ, якщо щось іде не так, як він планував.

— Але солдати можуть тоді подумати, що він боягуз. Тоді вони не підуть у бій. Командир не повинен ховатися за спинами.

— Вести в бій мають молодші командири. У кожної десятки ж є свій командир? І у кожної сотні теж? Чи не так?

— Є, але солдат найбільше вірить своєму полководцю.

— І нехай вірить. Але чи може воєначальник керувати на полі бою всіма десятками і сотнями?

— Смішне питання. Звісно ж, ні. Їх надто багато.

— Ось про це я й кажу. Ти, як глава всього війська, ставиш завдання своїм воєначальникам. Вони мають чітко його зрозуміти, продумати, яким саме чином його виконуватимуть, і віддати відповідний наказ командирам сотень. А вже після початку бою — стежити за його перебігом і швидко вживати заходів, якщо щось іде не так, як було задумано.

— Якщо щось іде не так, значить, вони неправильно склали свій план?

Ашшурбаніпал відповів після невеликої паузи: