Бесіда ІХ

У грі з обставинами ходи робить розум. Але спонукають його до цього емоції, що нас наповнюють. Саме емоції керують грою, у яку грає розум.

Ашшурбаніпал, «Думки про життя»

На схилі гори двоє чоловіків — юнак і кремезний жилавий старий — після зливи розчищають майданчик перед будинком, що приліпився до схилу, від каміння та гілок, принесених водою. Робота важка, але і старий, і юнак без зусиль перевертають важкі камені та засипають вибоїни землею. При цьому вони, не поспішаючи, продовжують давно розпочату розмову.

— І все одно, Ашшурбаніпале, я тебе не зовсім розумію. Ти кажеш, що шахи — це зріз нашого життя. А я бачу перед собою лише дошку з фігурками й ніяк не можу уявити наше життя у вигляді гри.

— Ну гаразд, тоді давай розберемо шахи на окремі елементи.

— Це як?

— Скажи мені, яка мета стоїть перед гравцем у шахи?

— Виграти, звісно.

— А конкретніше?

— Поставити мат супернику або змусити його здатися.

— Правильно. А в житті які в тебе цілі?

— Ну, так швидко складно відповісти. Мабуть, стати великим правителем для свого народу, розширити кордони своєї держави, досягти добробуту для своїх людей.

— Гарні цілі. А є хтось, хто заважає тобі їх здійснити?

— Ну, звісно, є. Ворогів у будь-якого правителя вистачає.

— Ось тобі й перша аналогія. У тебе є мета, є противник, який заважає її досягти. І досягти своєї мети ти можеш лише «поставивши мат» своєму противнику. Так?

— Начебто так.

— Якщо узагальнити всіх твоїх ворогів, супротивників, недругів і обставини, що заважають тобі, хто тоді протистоїть тобі?

— Доля?

— Правильно. Доля — ось твій головний суперник у грі під назвою «життя». Тепер скажи: коли ти граєш проти долі, хто є фігурами в цій грі?

— Мої піддані?

— Чому лише піддані? Узагалі всі люди, з якими ти так чи інакше пов’язаний. Хтось із них грає за тебе — це твої фігури. Хтось заважає тобі йти до твоєї мети — це фігури долі. Потім він кричатиме, щоб мати не годувала його несмачною кашею, а дала солодкий банан. Потім хитруватиме й викручуватиметься, щоб йому дісталася найгарніша іграшка. Потім добиватиметься найвродливішої жінки, найкращого коня, найкращого меча і так далі. Усе це — гра.

Наступне питання: коли ти сам створюєш події у своєму житті, наприклад, починаєш нову справу або вирушаєш у похід на сусідню державу, на що це схоже в шахах?

— Напевно, на початок нової комбінації?

— Майже вгадав. На гру білими фігурами. Граючи білими, ти задаєш темп грі й володієш ініціативою, доки суперник не перехопить її вдалим ходом. І навпаки: якщо ти лише реагуєш на те, що відбувається, метаєшся від однієї проблеми до іншої — ти граєш чорними, ініціатива не твоя.

Далі: кожна значуща подія або вчинок у твоєму житті — це один хід у грі проти долі.

Якщо ти втрачаєш у житті якусь можливість — це рівнозначно втраті фігури в грі. Якщо ж ти свідомо відмовляєшся від чогось заради вигоди в іншому — це жертва фігури задля покращення позиції й початку нової комбінації.

На шахівниці твої фігури контролюють певну територію, тобто клітини, на які суперник не може поставити свої фігури без ризику їх втратити. Так само і в житті — у тебе є твоя територія контролю, на якій ти є повним господарем. Але у суперника, своєю чергою, теж є власна територія контролю, де кожен твій хід пов’язаний із великим ризиком.

Буває й так, що тобою оволодіває нудьга. Ти нічим не зайнятий, нічого не хочеться робити, і ти або шукаєш розваг, або починаєш шукати собі нове заняття. Так от, нудьга — це час між двома шаховими партіями, час, коли ти не граєш. Але це й час, коли ти не живеш повним життям.

Ось і виходить, що наше існування схоже на низку шахових партій, які складаються в одну велику партію під назвою «життя».

— Начебто схоже на правду. Але як тоді зрозуміти, хто з людей навколо мене є пішаком, а хто ферзем?

Старий сідає на колоду, що лежить на краю майданчика.

— Присядь, відпочинь кілька хвилин.

— Дякую. То ти відповіси?

— Звісно, відповім. Усі люди схожі на якусь фігуру. Є люди-пішаки, є люди-коні, є слони, є тури, ферзі й королі. Королів найменше, але це й зрозуміло — адже король є найзначущішою фігурою. Найбільше людей-пішаків. Пішак контролює малу територію, повільно пересувається, від нього мало що залежить у грі. Відповідно, і попит із цих фігур невеликий, відповідальність у них мала, і цінність їхня невисока. Пішаками легко жертвують навіть просто для того, щоб розчистити поле для пересування важчих фігур. Люди-пішаки, як правило, живуть одним днем, не замислюючись про майбутнє. Їхня доля — бачити на один хід уперед і не далі ніж на одну клітину. Їхня єдина мета — якомога довше протягнути своє жалюгідне існування. А найголовніша, таємна, але майже нездійсненна мрія — прорватися на останню горизонталь і стати ферзем.

Легкі фігури — кінь і слон — мають значно більше можливостей на полі. Вони можуть пересуватися на великі відстані, тримати під ударом значні ділянки поля, загрожувати здалеку фігурам противника. Вони, як правило, йдуть у наступ єдиним фронтом, підтримуючи одне одного й спираючись на підтримку пішаків. Відповідно, і цінність цих фігур набагато більша, ніж у пішаків. У житті подібні до них люди виконують функції твоїх довірених осіб, офіцерів у твоїй армії, старших купців і старійшин у твоїх містах і селах.