Бесіда VІІ

Якщо ти навчишся керувати своїм розумом, то зумієш і відрізнити життя в розумі від життя в дійсності. Жити у власній пам'яті або ж у власних мріях — згубно для розуму і людини. Втративши усвідомленість — втратиш і себе.

Ашшурбаніпал, «Думки про життя»

Ранок. Прохолодний вітерець неквапливо пересуває невеликі хмари по долині перед Гірванатом. На самому краю обриву перед приліпленим до схилу гори будиночком у позі лотоса сидить оголений Ашшурбаніпал. Маруш підходить до старого.

— Здрастуй, Маруше.

— Здрастуй, Ашшурбаніпале. Вибач, я не хотів переривати твою медитацію.

— Ти її і не перервав. Сідай поруч, послухай дихання гори і шепіт вітру.

Через пару годин старий і юнак сидять на краю веранди за шаховою дошкою. Легкий вітер приносить прохолоду з долини, гра закінчена, плавно тече бесіда.

— Відповідай мені на одне просте запитання, Маруше.

— Так, учителю, слухаю.

— Хто ти?

— Вибач, я тебе не зрозумів.

— Ще раз запитаю: Хто ти?

— Учителю, я — Маруш, твій учень. Ти, напевно, жартуєш.

— Я не жартую. І я пам'ятаю, як тебе звати. Я ж хочу дізнатися, не те, як тебе називають інші люди, а хто ти? Подумай і відповідай.

— Я син великого Тхакара, спадкоємець великої імперії.

— Мене не цікавить твоє становище в суспільстві. Якби ти жив у сусідній країні й був сином Баккара, хіба твоя сутність від цього змінилася б?

— Але він ворог мого батька і мій ворог!

— Ну і що? Ти й сам би тоді був ворогом великого Тхакара і його сина. А тебе звали б інакше, ніж зараз, був би ти якимось Сакраначандром, родичі в тебе були б інші, інші слуги, інша обстановка, інші вороги. Але в найголовнішому, ти ж залишався б тією ж людиною, що і зараз.

— Виходить, що від оточення не залежить, хто я?

— Чому ж. Залежить, звичайно. Твоє оточення допомагає тобі знайти себе і зрозуміти для чого ти живеш, або навпаки, заважає тобі в досягненні своїх цілей. Саме твоє оточення формує в твоїй свідомості той наліт пам'яті, який покриває собою твою сутність. Подібно до пилу, що покриває дзеркало, цей наліт заважає тобі розгледіти себе і побачити хто ти. Адже пам'ять про твоє оточення — це не сам ти. А хто ти?

— Ти мене зовсім заплутав.

— Хто ти?

— Я чоловік. Я сильний і сміливий воїн, я майбутній правитель, я…

— Ти зараз намагаєшся вгадати, що я хочу почути, а не думаєш про суть мого запитання. Хвилювання заважає тобі думати. Зараз ти просто перерахував якісь якості, які тобі притаманні. Але ти сам — не ці якості. Це просто прояви твоєї суті, за якими про тебе судять інші люди. І самі ці якості — нічого більше, ніж їхні оцінки.

Якби ти був насправді боягузливим, як шакал, або підлим, подібно до бабуїна, то від цього ти не перестав би бути тим, ким є. Сутність твоя залишилася б тією ж. А перераховані тобою якості — це лише засоби на твоєму шляху. Якщо ж ти справді увіруєш, що ти і є ці якості, то одразу перестанеш бути собою. Ти будеш намагатися завжди відповідати своєму образу і не зможеш проявити самого себе, коли це буде необхідно.

Ти — це не набір якихось якостей, якими б хорошими вони не були. А хто ж ти?

Хвилинна пауза. Юнак напружено розмірковує, старий спокійно дивиться на хмари, що пропливають над долиною.

— Я твій учень. Я людина, що стала на шлях пізнання істини.

— Зачекай, я ж не питаю, що ти робиш. Я запитав — хто ти? Більшість помилково сприймають самі себе, як людей, що здійснюють певні вчинки. Ти, наприклад, сказав, що став на шлях пізнання істини. Але якщо ти впевниш себе в цьому, то твоє життя так і мине по цьому шляху. Насправді ти — це не просто людина, яка щось робить. Адже й заняття в тебе різні, й одне з них може суперечити іншому. Ти можеш берегти своє здоров'я, але з радістю брати участь у битвах, де можеш втратити саме життя.

Ось що ти робиш, коли намагаєшся знайти відповідь на моє запитання?

— Як що? Я думаю, що відповісти тобі.

— Ось! Коли ти розмірковуєш, ти звернений до свого розуму. У цей момент ти не усвідомлюєш себе, а звертаєш усю свою увагу на розмірковування. Ти робиш те, чому я тебе весь цей час учив — намагаєшся перестати бути тілом і почати відчувати свій розум. Але зараз, щоб відповісти на моє запитання, тобі потрібно відмовитися від свого розуму і проникнути глибше. Адже ти сам — не розум. Розум — це лише інструмент, яким ти користуєшся за необхідності. Розум — це лише мала частина твоєї свідомості.

Кілька хвилин Маруш мовчки роздумує над словами вчителя.

— То хто ж я тоді? Свідомість?

— Так, ти свідомість. Ти тіло. Ти дух. Ти все це разом злите нероздільно. І не можна розділяти ці поняття — усі вони становлять тебе. Тіло без розуму подібне до рослини. Розум без духу породжує чудовиськ. Дух без тіла — безтілесний привид.

Тіло, розум і дух становлять тебе. І водночас тебе немає.