Бесіда VІ

Усі ми живемо очікуваннями. Хтось чекає багатства, хтось щастя, хтось здоров'я… І всі ми страждаємо, коли наші очікування не виправдовуються. Не чекайте кращого майбутнього — будуйте його самі. А дійсність сувора — не чекайте від неї милосердя.

Ашшурбаніпал, «Думки про життя»

Кілька днів поспіль йде дощ. Вранці сонце на секунду показалося в розриві хмар, потім знову полила злива. Старий і молодий чоловік сидять на веранді та снідають. Видно, що молодий чимось засмучений, але намагається стримувати свої емоції.

— Дивлюся я на тебе і не можу зрозуміти — тебе щось обтяжує? Чи захворів, може?

— Ні, Ашшурбаніпале, я не хворий.

— Тоді що з тобою? Виглядаєш, ніби тобі красуня-апсара в близькості відмовила.

— До чого тут апсари? Я просто за батька дуже хвилююся.

— Тобто? Відколи це діти переживають за батьків? Він у тебе цілком дорослий і самостійний, нічого з ним не трапиться.

— Тоді чому він учора не прийшов? Ще жодного разу не було такого, щоб він пообіцяв і не зробив. А якщо не зміг прийти, значить щось трапилося.

— А коли він тобі обіцяв, що прийде?

— Він мені не обіцяв. Але ти ж сам мені позавчора сказав, що мій батько має прийти.

— Тоді чому ти кажеш, що він пообіцяв і не зробив?

— Так ти ж мені це сказав.

— А я тебе обдурив. Ми з твоїм батьком ні про що не домовлялися, тож він і не мав прийти.

— Як це ти мене обдурив?! Ти знущаєшся?! Якби ти не був другом мого батька, я…

— Так, так. Ти мене і так, і сяк… Ти зараз схожий на мураху, яка намагається затоптати слона. Начебто і топче, а слону навіть не лоскотно. А обдурив я тебе… Ось захотів і обдурив. Я ж не обіцяв тобі бути завжди чесним. А ти дивись, що сталося. Я тобі пообіцяв щось, чого тобі хочеться, ти зрадів, почав будувати якісь плани, виходячи з моїх слів. А коли я сказав тобі, що обманюю, ти засмутився і твій душевний стан став нагадувати погоду навколо.

Юнак мимоволі озирнувся на зливу.

— Виходить, що за короткий проміжок часу я двічі зумів простими словами змінити твій стан, викликавши в тебе протилежні емоції. А насправді ж абсолютно нічого не змінилося. Ти як сидів у кріслі, так і сидиш, як не було поруч твого батька, так і немає. Тобто твої перепади настрою ні на чому фактичному не засновані. Це говорить про те, що ти, як і раніше, перебуваєш не в усвідомленості, а у світі власних уявлень, переживань та очікувань. Якщо не навчишся думати й приймати світ таким, яким він є, не сподіваючись на диво й не боячись страшилок, то так і не навчишся жити в дійсності. А зараз ти слухаєш мене, але не намагаєшся думати. Правителі, подібні тобі, завжди стають жертвами інтриг. Їм згодовують будь-яку інформацію через людей, яким вони вірять. А реальне становище речей залишається їм невідоме. Тепер будь уважним, зараз мій слон бере у вилку твою туру та коня, думай, чим краще пожертвувати.

Деякий час гра проходить у тиші.

— Ось і все. Мат через два ходи.

— Чому мат?

— Тому що я ходжу слоном сюди, тобі потрібно прикриватися. А наступний хід — тура на останню горизонталь. Мат.

— Так, згоден. Зіграємо ще раз?

— Розставляй.

— Скажи мені, Ашшурбаніпале, це правда, що шахи придумав ти сам?

— Це тобі батько розповів?

— Ну, так.

— Правда.

— Ти, напевно, від природи геній?

Ашшурбаніпал здивовано піднімає брови:

— Геній? Ти лестиш мені. А взагалі геніїв від природи не існує. Геніальність — це доля максимально зосередженої, одержимої, абсолютно захопленої ідеєю людини, яка вірить у себе і готова приносити в жертву все, що заважає реалізації її ідеї.

— Все одно, я думаю, потрібно бути генієм, щоб придумати таку складну гру.

Маруш закінчив розставляти фігури.

— А можна ще одне запитання? Не про шахи.

— Запитуй.

— Скажи, ось ти такий незворушний і спокійний, що мені іноді здається, що ти взагалі ніяких емоцій не відчуваєш. Ти завжди був таким?

Ашшурбаніпал деякий час мовчав, розглядаючи далеку смужку Інду. Потім повернувся до Маруша.

— Колись я був молодим і гарячим, як сонце пустелі. Я жив дуже далеко звідси, був радником шаха Персії й, скажу без удаваної скромності, непоганим радником. У той час моя кров кипіла від найменшої події. Я захоплювався розповідями мандрівників про далекі та дивні місця. Мене дивували розповіді про міста, де замість вулиць течуть річки. Або про країни, в яких на багато місяців землю вкриває замерзла вода, а люди змушені ходити в звіриних шкурах, щоб не замерзнути на смерть.

— Таких місць не буває. Ти казок наслухався.

— По-перше, не перебивай мене, коли я щось розповідаю. По-друге, подібні місця існують. Я і сам під час своїх мандрів не раз ночував під снігом у горах. Але це не стосується моєї розповіді.