Бесіда V

Шахи вчать керувати своїм розумом. Шахи надають думці стрункості та легкості серцю. Навчишся грати в шахи — зможеш керувати власним розумом і грати разом із ним проти обставин.

Ашшурбаніпал, «Думки про життя»

Веранда будинку на схилі гори гуде під струменями зливи. По схилах праворуч і ліворуч від будинку несуться бурхливі струмки. Будинок прикритий потужною скелею, на веранді сухо, тільки дрібні бризки зрідка заносить вітром. Молодий юнак сидить, дивиться на вогонь у жаровні й чекає, коли його вчитель закінчить медитацію.

— Про що задумався, Маруше?

— Батька згадав. Я вже місяць його не бачив, новин ніяких не знаю.

— Засумував?

— Напевно. Я ще ніколи так надовго не йшов із дому.

— Завтра він прийде сюди, розповість тобі всі новини. Ми з ним домовилися, що рівно за тридцять днів він може зазирнути в гості.

Юнак помітно пожвавлюється.

— Дякую, Ашшурбаніпале.

— Нема за що, Маруше. Слухай, у мене до тебе прохання — сходи, принеси мені куряче яйце. Тільки вибери найкрасивіше й найчистіше.

Маруш виходить, досить довго відсутній, і через деякий час повертається, тримаючи в руці велике яйце, яке він явно встиг начисто витерти від курячого посліду.

— Візьми, Ашшурбаніпале. А навіщо тобі зараз знадобилося яйце?

— І справді, навіщо? — Ашшурбаніпал бере яйце, уважно оглядає його з усіх боків, а потім, сильно розмахнувшись, викидає з веранди далеко в зарості. Чутно чавкаючий звук яйця, що розбивається.

Обличчя Маруша ображено витягується:

— Ти, як і раніше, знущаєшся наді мною? Навіщо мені потрібно було так ретельно вибирати найкраще яйце, відбиватися від твоїх нахабних курей, витирати яйце чистою ганчіркою, якщо ти із самого початку збирався його викинути?

Ашшурбаніпал задоволено посміхається:

— Я над тобою не знущаюся, а вчу тебе. Ось зараз чому ти на мене образився? Це яйце становить для тебе велику цінність?

— Ні, звичайно. Але все одно, навіщо було викидати?

— Щоб ти побачив, що насправді це просте куряче яйце за короткий час дійсно набуло для тебе деякої цінності, яка заздалегідь перевищує його реальну значущість для нас обох.

Маруш здивовано підняв брови:

— Як це?

— А ось так. Якби сказав тобі — «Піди і принеси мені будь-яке яйце», то тобі було б усе одно, що я з ним зроблю. Але я навмисно сказав тобі принести найкраще, і ти витратив свій час і сили на те, щоб принесене яйце дійсно виявилося найкращим з усіх. Ти шукав найбільше, очищав його від посліду, воював із курями — тобто вклав у це яйце деяку частинку самого себе. І ти відповідно очікував, що я поставлюся до твоєї праці з достатньою повагою — адже для тебе воно чимось уже цінне. А я взяв і викинув його, навіть не потурбувавшись подякувати тобі. Хоча насправді це яйце нічим не краще за будь-яке інше куряче яйце. Саме ти наділив його у своєму розумі цінністю, якої воно не має і мати не може. І тобі було неприємно, коли я його викинув. І дуже часто в житті ти прив'язуєшся до чогось або до когось не тому, що це дійсно цінне для тебе. Не тому, що воно може принести тобі якусь реальну користь. А тільки тому, що ти вклав у це щось (або в когось) якісь свої сили й свій час. І співвідносиш із цим об'єктом тепер якісь очікування. А насправді він для тебе не більш цінний, ніж викинуте мною яйце.

— Усе одно, навіщо ти його викинув? Краще б його з'їв.

— То піди й з'їж інше. Вони нічим не гірші, хоч і їхня цінність у твоїх очах набагато нижча. А зараз досить про яйця. Твої білі, ходи.

Маруш ображено відвернувся, але через пару секунд рушив свого пішака:

— Скажи, Ашшурбаніпале, а з чого ти заварюєш чай? У тебе ж крім чайного листя там ще з десяток компонентів?

— Я можу показати тобі з яких дерев і кущів я беру листочки та гілочки. Але скажи, чому ти зараз відволікся від гри?

— Так твоя ж черга ходити. Поки ти думаєш, я поставив запитання.

— Ти робиш серйозну помилку. Якщо ти думаєш про щось, то всю свою увагу звертай на предмет роздумів. Якщо зараз думаєш про гру, то не потрібно займатися згадуванням того, що було. Думай про гру і тільки про неї, не розкидайся на стороннє. А якщо думаєш про чай, то думай тільки про нього.

— Так я і думав…

— Ні, ти не думав — ти згадував. Ти побачив чашку, згадав смак чаю, згадав, як я його заварюю і вирішив уточнити склад заварки. А думати ти й не думав.

— Я тебе не розумію. Я думав про чай, коли поставив тобі запитання.

— Ні. Ти згадував його. А думати і згадувати — це не одне й те саме.

— Як це?

— Ось подивися на чашку в мене в руці. Що спадає тобі на думку, коли її розглядаєш?

— Смак чаю, який у неї налитий.

— І все?

— Начебто, все.