Бесіда ІV

Коли наш розум бореться з перешкодами, він схожий на одного із суперників у змаганні. Гра між двома чоловіками — ось подоба того, що відбувається в нашому розумі, коли він шукає рішення. Розум проти обставин. Розум проти природи. Думка проти ліні. Тільки ці ігри гідні мудрого. І шахи — найкраща ілюстрація боротьби між розумом і середовищем, у якому він перебуває.

Ашшурбаніпал, «Думки про життя»

Ранок, уже не надто ранній, але ще не перейшов у спекотний день. Старий у довгій світлій сорочці та юнак у простому, але дорогому на вигляд одязі, сидять на веранді будинку на схилі та дивляться на шаховий столик із розставленими фігурами.

— Пам'ятаєш вчорашній урок? Не забув, як ходять фігури?

— Так, Ашшурбаніпале, пам'ятаю.

— Тоді роби перший хід — у тебе білі.

Хвилинна пауза в розмові.

— Мат.

— Як мат? Стривай, ми ж тільки почали, я ще навіть фігури не вивів.

— А ось так. Це називається «дитячий мат». Кожен гравець-початківець, хоч раз, але потрапляє в цю пастку.

— Це нечесно, ти мав розповісти, що таке можливо!

— Навіщо? Це гра, правила якої тобі вже були добре відомі. Ти сам повинен був оцінювати й аналізувати ситуацію на дошці. Ти сам повинен завжди володіти ситуацією і сам повинен будувати свою гру, а не сліпо йти за провідним гравцем. Але ти, як завжди, піддався старому стереотипу, що гра в чатранг є дуже довгим процесом. Отже, і в шахах, по-твоєму, спочатку довго вибудовується позиція, потім іде розмін фігур і тільки потім, через пару сотень ходів, партія завершується. Так?

— Ну, приблизно так я і думав.

— Так ось, запам'ятай. По-перше, в шахах, як і в житті, ситуація може розвиватися довго й неквапливо, а може вирішитися майже миттєво — за два-три ходи. «Дитячий мат» чудово це демонструє. По-друге, завжди виходь із реальної ситуації, а не з тієї, яку ти припускаєш або намагаєшся передбачити. Хоча взагалі-то реальність у кожного своя, але ситуацію на дошці ти бачиш повністю, тому й аналізувати її повинен уміти правильно. Загалом, твоє завдання — зробити свою реальність єдиною, принаймні, на дошці. Тоді й суперник буде змушений грати в твоїй реальності, а це завжди поставить його в програшну ситуацію.

— Стривай, як це «реальність у кожного своя»? Реальність, вона одна на всіх. Іншої реальності не існує.

— Ти мені зараз нагадуєш курча перед тим, як він вилупиться з яйця. Так само, як ти, сидить, дивиться на внутрішні стінки шкаралупи й глибокодумно розмірковує: «Реальність — вона одна. Немає нічого реальнішого за реальність. Яка гладенька навколо мене реальність, яка затишна». А потім випадково дзьобає дзьобом у стінку перед собою й виявляє наступну реальність, а потім прибігає мама-курка і реальність ще трохи розширюється. І так усе життя. І реальність його мами-курки відрізняється від його власної. У людей теж у кожного своя персональна реальність, тією чи іншою мірою збігається з фактичною дійсністю.

— Але ж я не курча. Я досить освічений і чудово знаю, як улаштований світ. Я можу відрізнити реальність від вигадки.

— А як же ти тоді мат отримав на третьому ходу?

— Я просто ще не дуже добре граю в цю гру.

— У тому-то й річ, що для аналізу ситуації на дошці перед «дитячим матом» уміння поки й не потрібне. Потрібно просто уважно оцінити позиції виведених мною слона і ферзя, подивитися на позицію свого короля і вжити заходів для його захисту. Ти ж перебував у своїй звичній реальності, яка не передбачала подібної підступності з мого боку. Звичка — це ворог усвідомленості, це сон розуму. Ось так само і в житті, діючи за звичкою, за наявним стереотипом, ти можеш виявитися не готовим оцінити реальну загрозу і пропустиш удар тоді, коли його й очікувати, начебто, не можна.

— А до чого ж тут реальність і курчата?

— До того, що ти й курча, та, втім, ти і я теж, усі ми перебуваємо в різних реальностях. Перебуваючи при цьому в одній і тій самій дійсності. Якщо ж ти й далі сидітимеш у своїй шкаралупі та насолоджуватимешся її гладкістю і плавністю ліній, а твої мізки солодко дріматимуть у звичній реальності, то ця сама дійсність може тебе дуже сильно вдарити коли-небудь. Розставляй поки фігури.

— Мені чорні?

— Які хочеш.

— Готово.

— Стривай, не ходи поки. Принеси мені води попити.

— Добре, несу.

Юнак встає, робить крок, але спіткається об витягнуту ногу старого і падає.

— Ой! Навіщо ти це зробив? Боляче ж!

— Я тобі показую різницю між твоєю реальністю і дійсністю. У твоїй реальності я досі шляхетний старець, мудрий учитель і добрий господар. А в дійсності я виявився мерзенним дідуганом, який дістає тебе всілякими способами й не дає тихенько варитися у власних уявленнях про світ. Не минуло й хвилини після нашої розмови, а дійсність тебе вже вдарила, хоча ти не очікував від своєї реальності такої підлості. Так?

— То що, для цього треба підніжки ставити?

— Ага, і не тільки підніжки, і не тільки я тобі їх ставитиму. Життя дуже часто ставить підніжки. Найболючіше тебе битиме твоя доля, а не я.