Бесіда ІІІ

Бесіда III

Вішну, Брахма, Шива, Яма, Калі і всі інші боги – вони не десь далеко у священних горах. Вони всі всередині кожного з нас.

Ашшурбаніпал, «Думки про життя»

Ранок, уночі пройшов невеликий дощ, і дуже прохолодно. Юнак, стоячи на краю веранди, з подивом дивиться, як на майданчику біля джерела його вчитель робить дивні, ні на що не схожі вправи. Потім не витримує.

— Ашшурбаніпал, я можу вже ставити запитання?

— Можеш, став. Тільки по одному.

— Батько мені казав, що ти вчитимеш мене грати в якусь нову гру. Що це за гра?

— Ця гра називається шахи, але про неї поговоримо трохи згодом. А зараз дістань з-під цієї зруйнованої стіни дошку з фігурками, щоб було на чому тебе вчити. Тільки каміння не розкидай, а акуратно складай ось у той кут майданчика, вони ще знадобляться. Коли перебереш усе, покличеш мене.

Минає кілька годин, юнак перебрав і переніс в інший кут майданчика все каміння.

— Ашшурбаніпал, можеш підійти до мене?

— Що, Маруше?

— Я переніс усе каміння, але ні дошки, ні фігурок не знайшов. Може, вони десь в іншому місці?

— Ну, звичайно, в іншому. Навіщо б я став зберігати цінні речі під старою стіною. Вони благополучно лежать у моїй спальні.

— Ти обманув мене?! Та як ти посмів?!

— Знов гординя прокидається? Вижену. А взагалі, вчитель ніколи не обманює, навіть якщо говорить неправду. Він завжди вчить.

— І чого ж ти мене зараз навчив? Каміння з місця на місце носити? Теж мені, наука.

— І каміння носити теж треба вміти. А я тобі хотів показати і показав, яким сильним стимулом може слугувати інтерес. Якби я сказав тобі просто розібрати цю купу каміння, то ти провозився б увесь день, і ще на завтра б залишив. А зараз тебе підганяв інтерес – що ж це за дошка і які на ній мають бути фігурки? І ти впорався з усією роботою за півдня. Без інтересу і без мети будь-яка діяльність супроводжується нудьгою. А нудьга не тільки не приносить ніякої користі, а й убиває твій розум.

— Але ж у будь-якому разі, робота була б зроблена. Якби ти пояснив, наскільки важливо швидко перенести це каміння на край майданчика, то я зробив би її так само швидко.

— Та мені абсолютно все одно, де лежатиме ця купа каміння.

— Ти знущаєшся з мене?

— Ні. Це був просто урок, і чим сильніше ти обурюєшся, тим краще ти цей урок запам'ятаєш. Я дав тобі завдання і пробудив у тобі інтерес до його вирішення. Суть роботи при цьому не змінилася, але інтерес у твоєму розумі зробив тебе сильнішим, і ти виконав це завдання швидше та краще.

— Гарні у тебе уроки! Я думав, що ти вчитимеш мене мудрості. Ти ж сам казав, що наповниш мене, як чашу. А сам просто ганяєш мене, як слугу.

— Я не просто ганяю тебе. І тим більше, мені не потрібен слуга.

— Навіщо ж ти тоді мене так навантажуєш? Хоча б дав мені тоді не таке безглузде завдання, все не так образливо було б.

— А хто тобі сказав, що твоє заняття було безглуздим? Воно було образливим, виснажливим, незрозумілим, та яким завгодно, але тільки не безглуздим. Я йшов шляхом пізнання десятки років. У тебе ж цього часу немає. Твій шлях відрізняється від мого. Я не можу поступово наповнювати тебе знаннями, як чашку наповнюю чаєм. Немає в мене такої можливості. Тому я не можу обмежуватися лише читанням вед[1] і міркуваннями про життя. Так можна неквапливо виховувати послідовників, які через десяток років продовжать твій шлях, а не тебе. Я повинен запалити тебе, немов смолоскип, а не залити тебе своїм вченням. Отже, запам'ятай, незрозумілого тепер у тебе буде дуже багато, але безглуздих занять у тебе не буде.

— Як не буде безглуздих занять? Ти ж сам сказав, що це каміння можна було й не чіпати.

— Забудь ти про ті каміння. Сенс не тільки у виконанні якоїсь роботи. У цьому випадку вищий сенс твого заняття був у набутті досвіду і знань, які іншим методом я тобі в голову втовкмачував би тиждень. А так вистачило півдня важкої праці та сильних емоцій. І взагалі, хочу тобі сказати, що вся наша діяльність, усі наші заняття і будь-яка робота самі по собі абсолютно безглузді.

— Жартуєш?

— У жодному разі. Це й справді так. Будь-який сенс у все, що відбувається довкола нас, ми вкладаємо самі. І сенс цей знаходиться не в роботі, яку ми виконуємо, не в речах, якими ми користуємося, а в наших головах. Цей сенс з'являється, коли ти починаєш надавати роботі або предмету якесь значення. Якщо ти слабкий духом, то сенс цей буде видно тобі одному. Якщо ж ти здатен горіти, як смолоскип, то твоє світло наділяє сенсом усе довкола. Твоїм сенсом, а не чужим. Ось, наприклад, ти будуєш дім – чи є для самого дому сенс у будівництві? Або для каміння, з якого ти його будуєш? Або, можливо, є сенс для шматка землі, на якому цей дім стоятиме? Або для вітру, якому тепер цей дім заважатиме?

— Ну, напевно, ні. Як можна говорити про сенс для дому чи каміння – у них же розуму немає.

— Так я тобі про те ж і кажу. Сенс будь-якої твоєї роботи міститься у твоїй голові. Коли ти плануєш щось, готуєшся до здійснення цих планів, виконуєш необхідну роботу і потім милуєшся або жахаєшся результатом – усе це гра твого розуму. Так, у результаті цієї гри може з'явитися щось матеріальне, але ж самому дому абсолютно все одно, добудують його до кінця чи кинуть на половині будівництва. Ти й тільки ти отримуєш задоволення від добре виконаної роботи.