Радуйся любий

Сонечко вставало, серцю поручало:

«Радуй цю людину усю довгу днину,

Потім дощик стукне у її віконце,

За ним знову зайде у дім чисте сонце».

Вся Земля відчує радісну людину,                                         

Силу дасть зернятку, зігріє дитину.

До зірок далеких радість долетіла,

Просто сонце встало, серце так хотіло.

                               ***

Якщо тебе забути, то назавжди.

Закрити двері, замести сліди,

Шлагбаум виставити по усіх дорогах,

Щоби по них тобі вже не пройти.

І попросити небо про тумани,

Які закриють всі твої шляхи.

Хай не допустять і тебе й обману

Та поза спиною глухі смішки.

Сама залишусь на поляні сонця,

Там тиша, квіти, а ще спів пташок.

Легенький вітерець несеться полем

В моїх руках ромашковий вінок.

І я співаю пісню тому вітру,

Про те, як хочу щастя на віки.

Він обіцяє рознести по світу

Мої пісні і мрії, і думки.

                     ***

Я просила у неба кохання,

Так, щоб вірне і сильне було.

Я молилась і з вечора, з ранку

Щоб воно мене врешті знайшло.

Як ромашкове поле красиве.

Чисте, світле як вмила земля.

Хай з роками волосся сиве,

Але щоб вже довіку твоя.

Я просила у Бога зустріч

Готувалась до неї роки.

Скільки ж їх, хто отримав відсіч,

Це не роки, здається віки.

Раптом погляд! І твої очі

Ніби плачуть, сказати хочуть

Що сказати? Не розумію,

Тільки мрію про тебе, мрію.

Мрію погляд твій розгадати

І, здається, мені вдалось.

Хочу все тобі розказати

Як мені без тебе жилось.

                   ***

Радуйся любий, що я твоя

Що у цьому світі є тільки я.

Ми так багато пройшли доріг

Та ти знайшов мене, так, ти зміг!

Радуйся, любий бо я з тобою

Коли  весна й сніговою зимою.

Радість нехай  зігріває душу,

Коли я не поруч, тому що так мушу.

Радуйся любий, що є ще час,

Та не впливає тепер він на нас,

Ми  по життєвій дорозі пройдемо

Разом старіти з тобою будемо?

                        ***

Калина  червона рясніла в саду

Дощем умивалась, вбирала росу.

Вона дозрівала, вона наливалась

У променів сонця все сил набиралась.

У тому саду, поряд яблука стигли

Спішили, жовтіли, якісь червоніли.

Я в тому саду від краси завмирала

Ходила, гуляла та вірші читала.

Там втома тікала, мене залишала,

А ще я співала і ніби літала.

В веселку у тому саду все злилося

І з неба коханням на мене лилося.

            ***

Ніжно торкаючись серця коханого,

Хочу сказати, що дуже люблю,

Що буду поруч, з серцем пораненим

Прийшла на вічність в долю твою.

                       ***

                   S.S.

Та будь ти з ким хочеш, аби був живий,

Та щоб прокидався ти кожного ранку

І вітер волоссям твоїм ворушив,

Коли на терасу виходиш з сніданком.

Нехай тобі каву готую не я,

Та я в ароматі її прямо зрання,

Нагадую, вже котра осінь твоя

І котрий сніданок без мене й кохання.

                     ***

Спалені мости,

Спалені тобою

І твої сліди,

Десь, та не зі мною.

Я іду сама,

Поруч тільки вітер,

А в душі зима

І я вчуся жити.

Хочеш знати як?

Знаю хочеш, так.

Що ж наздоганяй

Сам і запитай.

                      ***

Її прозвали дівчинка-зима,

Бо коси, ніби сніг у заметіль

Розсипались по плечах і сама

Вона тихенько йшла, неначе тінь.

А на вустах ледь посмішка сіяла

І в небесах тихенько скрипка грала,

Бо дівчинку ту небеса любили