1 почуття

- Ти серйозно?! Повтори ще раз ... хто до нас приїжджає?!!! - закричала Олена, тим самим привертаючи увагу всіх відвідувачів людного кафе.

- Тихіше, - зашипіла я, - ти людей лякаєш. Навіщо кричати? Кажу: до нас приїжджають з гастролями BTS. Тобі не почулося.

Кілька хвилин Лена і Алла сиділи за столиком затишного кафе, в якому ми іноді полюбляли збиратися втрьох - погомоніти і поділитися новими подіями в житті, з таким дивним виразом облич, немов після раптового удару блискавки. Жодна не могла знайти слів, щоб хоч якось передати той хвилюючий стан, в якому перебувала. З нашої трійці лишень я сиділа з незворушним виглядом, попиваючи латте, поки дівчата приходили до тями від почутого.

По життю кожна йшла своїм шляхом, проте нас ще з університету зв'язала міцна дружба на рівні розуміння одна одної навіть без слів.

Олена активна і діяльна. В її руках все вічно «горіло», як і вона сама, постійно кудись поспішала, бігла, щось робила і, як правило, сто справ одночасно. Одним словом, не дівчина, а Вогонь, який здатний спалити і її саму, і оточуючих. А робота у неї була відповідна - журналіст. Писала різного роду статті для популярного журналу нашого міста, а теми намагалася вибирати провокаційні, стосовно відомих селебріті, або різні сенсації того ж жанру. Вона у нас була енерджайзером, її енергія і запал стимулювали активність роботи мозку, надавали сил і прагнення рухатися вперед.

Алла - практично повна протилежність Олені: м’яка, спокійна і врівноважена, завжди намагалася контролювати свої емоції і не завдавати іншим незручностей. І її робота була під стать характеру - маленьке, але своє, ательє з пошиву одягу, в якому вона годинами могла не відриватися від нового творіння, ось і відрізнялась від нас завидним терпінням і старанністю. Але іноді і вона могла дивувати своєю несподівано зухвалою стороною, немов у неї вселялась маленька дівчинка-пустунка.

Ну і я - працюю в концертно-театральної сфері: якщо в місті треба провести захід, то відразу місцева влада переадресовувала всі справи на нашу невелику організацію, а сама приходила на все готове і тепленьке. Влада... що з них взяти? Ось і доводиться займатися всім і відразу, і встигати всюди. І тільки лише одна думка відвідує мене в таки миті: чому у мене немає клонів?? Та ще й вічно я потрапляю в якісь непередбачені ситуації, які зовсім не сприяють позитивно моїй роботі.

Так, ми різні, але доповнюємо одна одну, разом – ми одне ціле, особливо, коли збираємося на посиденьки в кафе, як зараз. Однією з частих тем наших розмов були Бантани (одна з найпопулярніших нині груп в Південній Кореї). Мені, як-то, мало було діла до них, але подруги реально фанатіли і божеволіли, як школярки, вибравши собі в улюбленці певних мемберов з групи. Я теж мала симпатію до корейських чоловіків, але k-поп мене обходив стороною (а, точніше, я обходила його - не моя то музика!). Але за дівчатками завжди було так мило спостерігати, як вони обговорюють новинки своїх біасів або в черговий раз марять про хлопців.

Не злічити, скільки разів я чула від Алли: «Марина, ну хоч пару пісень їх послухай! Вони класні! Ти просто не розумієш всієї глибини творчості!» На що у мене була лише одна відповідь - посмішка. Ну і наш Вогник не заспокоювався: «Коли ти вже вибереш собі улюбленця?! Нудно так жити! Стільки дорам корейських переглянула, а тобі так ніхто і не сподобався... Нецікава ти! У мене он ціла трійця (Олена мала схильність накопичувати фаворитів і поєднувати їх у свій одноосібний гарем)! Он у Алли хоч Чімін є. Вона йому не зраджує. Але в групі є й інші вокалісти, може, вибереш кого, а?»

«Ні, не моє це, та й музика теж. Ви любите своїх Бантанів, а я буду спостерігати за вашою милою любов'ю, лади?» - вже з рахунку збилася, скільки використовувала цю відмазку, аби Олена забула, про що питала і закрила тему моїх уподобань.

Але вчора все круто змінилось... У нашій країні з минулого року з'явився новий корейський посол, палаючий бажанням познайомити Україну з корейською культурою і музикою. Він одразу запросив кілька колективів до нас з Кореї - і народ це оцінив непогано. А зараз чоловік вирішив зробити хід конем, використавши «зброя масового ураження» жіночих сердець - одну з найвідоміших нині в Кореї груп - BTS, запросивши їх в Україну з гастролями. Ну і з якоїсь дивної причини почнуть вони виступ не зі столиці, а з мого міста - Дніпра. Про цю новину я і повідомила подругам, які досі не могли повірити моїм словам.

- Дівчата, я не жартую. BTS дійсно приїжджають і мені потрібна ваша допомога. З моєї компанії тільки я по-корейському розмовляю, та й рук все одно не вистачає. Але раз і ви мову знаєте, то допомога знадобиться! До того ж, це шанс для вас. Чиї улюбленці-то? А мені без вас буде складно, я ж їх не знаю, як ви, і на фейс плутаю постійно...

- Так як можна! Вони ж різні! - обурилася Олена.

- Для тебе - так, а мені – як один, - відповіла я, адже реально не розрізняла їх (і нащо так багато людей в групі?! чому не два чи три? а їх аж сім!!!). - Загалом, я в шоці і без вас не впораюсь! Чи ви проти побачити Бантанів? Для чого тоді так старанно мову вчили?

- Ні, хочемо! - схаменулася Алла. - Але ... як ми можемо бути корисні, крім як милуватися ними?

- З цим просто, - посміхнулася я і зробила черговий ковток улюбленого латте. - Олена буде відповідати за прес-релізи і невеликі огляди після заходів. А ти, Алло... за тобою, звісно, допомога з костюмами. Будеш одягати їх. Так, стиліст з ними приїде, але чим більше людей, які розмовляють українською та корейською одночасно, тим краще.