Уляна надіслала фото зі своїм новим хлопцем з відділу безпеки. Я відповіла їй серденьком та взялася знову за роботу.
Учорашній буревій подій дав мені зрозуміти, що тупцяти на місці я більше не можу. Тож тепер ретельно готувала резюме, що планувала надіслати після свят.
Думка, що скоро розпрощаюся з шефинею приємно бадьорила.
Хід моїх думок перервав дзвінок смартфона.
— Злато, — почула знайомий низький голос.
— Що?
— У мене у вітальні купка ельфів грає в “Монополію”.
— Хм… співчуваю!
— Так… це жахливо. Джо весь почервонів. У нього з під носа вихопили останню компанію з виготовлення електроніки! І єдине, що може їх відірвати від гри, це можливість з’їздити за тобою.
— Оу, — моє серце радісно задріботіло.
— Якщо ти, звісно, не проти, — пробурмотів Степан.
Я погодилась, нерозбірливо щось пробелькотівши.
— І дізнайся, будь ласка, в мами рецепт кексиків. Фоліо попросив.
— Жовтенький розговорився?
— Так. І хоче попоїсти.
Поклала слухавку та почала збиратися, поспіхом зберігши зміни в майже готовому резюме.